Цвинтарні скульптури – це пам’ятники кожній людині, які продовжують розповідати її історію стільки, скільки дозволяють обставини. На епітафіях давніх надгробків іноді справді можна прочитати стислу біографію людини. Могили на старих українських кладовищах давно ніхто не відвідує, зараз їх оглядають радше як мистецькі витвори місцевих каменетесів. Головним таким осередком на Львівщині була Демня, там збереглися цікаві скульптури народного мистецтва.
Львівський краєзнавець і фотомитець Андрій Кісь багато років досліджував цю давню меморіальну пластику. Під час Львівського тижня скульптури його роботи показали на виставці «Сльози і камінь». А за його напрацьованим маршрутом львів’яни оглядали народні скульптури безпосередньо на кладовищах Стрийщини.
Демня: каменярський осередок і школа народних скульпторів
Демня є чи не єдиним селом Львівщини, де виник великий осередок майстрів-скульпторів, що працювали з каменем. Наявність матеріалу на місці (поклади вапняка) спонукала до розвитку цього ремесла і окремої народної школи наївної скульптури.
Розквіт демнянської народної скульптури припав на XIX ст. У селі на майже 2000 мешканців була сотня майстрів-каменетесів. Їхні руки виготовили не одну меморіальну скульптуру, придорожній хрест чи пам’ятник на честь скасування кріпацтва. Тоді ж заклали місцевий цвинтар.
На могилах встановлені розп’яття, скульптури Христа, Богоматері, святих, ангелів, трапляється символіка смерті – череп і кості, що в іконографії позначають як Адамові. Центральною на цвинтарі стоїть фігура святого Миколая. Це не могила, а фундація демнянської громади, встановлена 1834 році.
Скульптура святого Миколая як фундація громади села
Давній цвинтар досі функціонує, старі збережені надгробки розбавляють сучасні гранітні плити. Втім, він досі виглядає майже, як і 200 років тому. Практично кожен надгробок є пам’яткою історії і мистецтва.
«Надгробки різні, але об’єднавчим фактором є матеріал – вапняк, який видобувають неподалік. Він, хоч і пористий матеріал, але достатньо міцний. Проблемою є мох, який утримує вологу. При мінусовій температурі вода замерзає і розтріскує камінь», – розповідає організатор Тижня скульптури Павло Гудімов.
Поширеним є хрест у вигляді дуба, що символізує обірване життя
У демнянському кар’єрі камінь видобувають ще з княжих часів. Ним вистелений Львів, прикрашено багато пам’яток, зокрема віконні обрамлення костелу Ольги і Єлизавети. Навіть є припущення, що кафедральний храм галицьких митрополитів у Крилосі біля Галича спорудили демнянські майстри з демнянського каменю. Геніальний Пінзель робив свої барокові скульптури з нього ж. Із Демні походить родина скульпторів Дзиндр.
Вапняковий кар’єр у Демні
З демнянського кар’єра досі беруть матеріал. Відразу поруч – майстерня, де камінь обробляють. Львівський скульптор Андрій Манчур показує гіпсову модель, з якої зробили кам’яну скульптуру Богоматері для церкви у Новому Роздолі. Зазвичай одну скульптуру майстер виготовляє впродовж двох місяців прямо біля кар’єра.
У селі є покинутий костел, виготовлений з того ж демнянського вапняка, його роками обдумують пристосувати під виставковий зал. А поки музею демнянської скульптури немає, справжнім скансеном є сільський цвинтар.
Костел Матері Божої Ченстоховської у Демні
Маршрут давніми кладовищами Львівщини
Твори демнянських майстрів можна побачити й на інших кладовищах Стрийщини. Андрій Кісь склав умовний маршрут, який в майбутньому може стати туристично-краєзнавчим. Мандрівку в межах Тижня скульптури розпочали із відвідання кіркуту у Щирці.
«Каменярами і скульпторами по каменю були переважно українці. Дуже часто саме українські майстри робили надгробки і полякам, і євреям», – розповідає Павло Гудімов.
Маршрут давніми кладовищами Львівщини з наївною скульптурою, напрацьований Андрієм Кісем
На давніх кладовищах можна побачити фігури багатьох святих, фігури Богородиці та Ісуса у різних варіантах, ангели, розмаїті хрести. Наївне мистецтво виказує ще й нечітка типографія. Антропоморфні зображення цих скульптур далекі від пропорцій, проте їхні лики експресивно передають всю палітру емоцій. А стислі, але змістовні епітафії коротко і яскраво переповідають біографію покійника.
Лаконічне «жертва обов’язку материнства» на могилі жінки чимось нагадує Гемінгуеївське оповідання з шести слів «For sale: baby shoes, never worn» (Продається дитяче взуття, ніколи не взуване).
Одні з найпопулярніших святих, образ яких використовували на кладовищах Львівщини, це апостоли Павло і Петро. Їх ставили не лише на могилах чоловіків з такими іменами, але й для полегшення переходу покійника в інший світ. Позаяк ці святі стояли на воротах Царства Небесного з ключами від раю, розповідає Павло Гудімов.
Майстри розповіли Андрію Кісю, що прототипом для скульптурних образів беруть «все навколо побачене», насамперед, роботи на інших цвинтарях, ікони-олеографії, поширені в Галичині на початку ХХ століття, мальовані та різьблені іконостаси та зображення з «Житія святих». Старожили йому наголошували, що на Галичині ніколи не встановлювали тих гранітних «прапорців», традицію на них принесли більшовики після війни. «Коли в нашому селі Заставцях помер перший комуніст, то йому й поставили такий пам’ятник, і після того вже всі почали робити схожі. У нас були кам’яні постаті», – згадував його дід Іван.
Таких цвинтарів з наївною скульптурою в Галичині дуже мало. Їм треба надати охоронний статус щонайменше пам’ятки місцевого значення. Схожу ініціативу в загальноукраїнському масштабі просуває ГО «Україна інкогніта», волонтери якої облікують давні кладовища у всіх регіонах. Разом з кам’яними бабами степу вони репрезентують великий пласт меморіальної народної скульптури.
In memoriam Андрія Кіся
Андрій Кісь родом з Бережан, тому найбільше він досліджував тамтешній цвинтар. Втім за багато років він об’їздив і кладовища Львівщини. Одним із підсумків його роботи став виданий фотоальбом «Сльози і камінь», в якому об’єкти структуровані не за географічним розташуванням, а за типологією – ангели, святі, розп’яття, Богородиця, Христос. Таку ж назву має виставка в муніципальному мистецькому центрі зі світлинами Андрія Кіся.
Павло Гудімов і Соломія Лобода (посередині) на відкритті виставки Андрія Кіся
Ця виставка планувалася разом з ним, а вийшло так, що вона стала меморіальною. Андрій Кісь несподівано помер у вересні 2024-го у віці 51 року. «Це згадка його місії, яку ми маємо продовжити», – зазначає куратор Павло Гудімов.
Кісь не тільки фотографував, а й збирав уламки і викинуті частини скульптур, реставрував їх.
«Це його пристрасть. Він часто їздив кладовищами сам. На цвинтарі можна багато чого довідатися про історію, людей, культуру. А також втрати, знищення і репресії. Це пам’ять. Частину врятованих ним скульптур зберігають у бережанському замку», – розповідає дружина Андрія Кіся Соломія Лобода.
Лика святих з цвинтарних скульптур на виставці фотографій Андрія Кіся
«Я помітив, що ці твори народних каменетесів неначе відлуння творінь давнього Єгипту чи Шумерії, античності чи Ренесансу. Деякі з них нагадували пошуки модерністів Олександра Архипенка чи Генрі Мура. Ввечері ці скульптури промовляли по-іншому, аніж уранці, а в морозну, снігову пору по-іншому, аніж у дощову. Можна було годинами спостерігати за “життям” цих пам’яток, ловлячи себе на думці, що більш “живого” місця, аніж цей цвинтар, годі й шукати», – писав Андрій Кісь у своїй книжці.
Вдова фотомитця планує видати книжкою щоденник його досліджень.
Покинута скульптура з кладовища села Рудники, яку місцевий священник подарував Соломії Лободі
Дуже символічно, що під час поїздки напрацьованими маршрутами Андрія Кіся давніми кладовищами Стрийщини його дружина знайшла покинуту скульптуру. Її цілісний вигляд не зупинив місцевих мешканців, які поставили її як непотрібну скраю кладовища. З дозволу пароха і за допомогою жителів села Рудники скульптура святого Петра тепер знайде своє місце у Львові на могилі того, хто роками плекав пам’ять про давніх українських майстрів і їхні творіння. А святий Петро, який підняв два пальці у благословенні, наче показує V – знак перемоги.
