Актуальні новини

Традиція підтримки

Багато українських письменників, художників та інших культурних діячів могли б і не з’явитися в нашій історії, якби сто років тому митрополит Андрей Шептицький не повірив у них. Походження з багатого роду дали йому можливість підтримувати митців та культурно-просвітницькі товариства, для яких він не жалкував коштів.

Меценатські традиції Шептицького вирішили відроджувати в Українському католицькому університеті, де за підтримки Українського культурного фонду цьогоріч організували першу культурну стипендію-резиденцію. Розповідаємо, для чого потрібна стипендія Шептицького та чого досягли четверо перших її резидентів.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1528260 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1528260{ margin: 0!important; } }

Благодійний спадок

Андрей Шептицький покладав на талановиту українську молодь великі надії і вважав, що саме такі люди стають рушіями якісних суспільних змін. Він був меценатом українського мистецтва, оплачував навчання молодих українських митців за кордоном, був їхнім роботодавцем після повернення, надавав житло та репутаційно підтримував їхню професійну кар’єру. Серед тих, хто завдяки його підтримці став митцем світового рівня, – художники Михайло Бойчук, Модест Сосенко, Олекса Новаківський, Святослав Гординський, Микола Бутович та багато інших.

Проте традиція такої культурної благодійності донині в Україні не збереглася. В Україні проектів, які б забезпечували наставництво та ресурси для творчості і проживання молодим митцям, дуже бракує. В УКУ популяризація постаті митрополита Андрея Шептицького, його ідей та спадщини давно стала частиною університетської стратегії. Тож за підтримки УКФ минулоріч тут організували “Бієнале Шептицький”, а тепер – ще й іменну стипендію. Вона актуалізує меценатські ініціативи митрополита і допомагає створити культурні артефакти у сферах живопису, літератури, музичної композиції та перекладу.

«Митрополит так само сто років тому підтримував молодих митців, надаючи їм стипендії для навчання за кордоном, закупівлі матеріалів, публікації, малювання тощо. Ціле гроно видатних українських художників та письменників відбулися у тому числі завдяки його підтримці, тож ми ніби відроджуємо таку традицію, культуру благодійності, і повертаємо її в українських контекст», – пояснює Олег Яськів, директор Центру Шептицького УКУ, який курував проект стипендії.

Олег Яськів (фото УКУ)

Стипендії на підтримку мисткинь та митців популярні за кордоном, і більшість активних українських представників культурної сфери користувалися такими можливостями в Польщі, Німеччині та інших країнах. Це добре для самих митців, проте не для України, адже їхні твори переважно стають частинами іноземних культур та проектів, примножуючи спадщину інших країн замість нашої. І це ще один з аргументів, який надихнув команду Центру Шептицького (а це лише п’ятеро людей) на створення стипендії. Проект реалізовувався у червні-жовтні за підтримки УКФ, який виділив на це майже 1,5 млн грн.

  Святослав Вакарчук оголосив про розлучення з дружиною після 20 років спільного життя

Чотири сторони

Центр Шептицького оголосив про відбір заявок на стипендію у середині червня. До конкурсу допускали громадян України віком до 35 років (у виняткових випадках – до 40) з профільною магістерською освітою та творчим доробком.

Для стипендій обрали чотири напрями – переклад, література, живопис та музична композиція. По кожному обрали окреме експертне журі, яке у червні обрало чотирьох переможців. Ними стали київська письменниця Богдана Матіяш, запорізький художник Андрій Саченко, дніпровський композитор Юрій Пікуш та київська перекладачка Ольга Смольницька. Кожен з них отримав отримував тутора, який упродовж трьох місяців слідкував за їхньою роботою, консультував, допомагав їм та морально підтримував під час презентації.

Ольга Смольницька, Андрій Саченко, Богдана Матіяш та Юрій Пікуш (фото Богдана Ємця)

«Таких резиденцій для композиторів в Україні ще не було, і втратити можливість спокійно займатися творчістю і не думати про побут було б неправильно. Крім того, тут я зміг краще познайомитися з постаттю митрополита Шептицького, який був меценатом та підтримував багатьох митців, що символічно», – розповів про свою мотивацію податися на стипендію Юрій Пікуш.

«Мені подобається атмосфера УКУ, оскільки, у хорошому розумінні, це як середньовічний монастир з особливим ритмом і спокоєм, який саме і потрібен перекладачеві для споглядання та зосередження. Тут атмосфера, яка надихає і сприяє цьому. Для мене УКУ – це місце, де вдало поєднується наукове, естетичне і навіть терапевтичне», – відзначила Ольга Смольницька.

Ольга Смольницька (фото Богдана Ємця)

Стипендія передбачала проживання впродовж липня-вересня в колегіумі УКУ та триразове харчування в місцевій трапезній. Команда проекту намагалася забезпечити резидентам максимально комфортні умови для творчості. Довго думали, де розмістити майстерню для Андрія Саченка, і в результаті осередком сучасного мистецтва стало приміщення старого спортзалу.

«Виглядало все це дуже лампово. Наша команда часто допомагала носити матеріали в майстерню Андрію, тож кожен з нашої команди долучився до творення її особливої атмосфери. А з вікна нашого кабінету у Центрі Шептицького завжди було видно дорогу, якою Андрій ходив до майстерні. І наша менеджерка Віталія Дирів щоранку мала сказати: “О, Андрій йде”, це вже було як звичка», – розповідає комунікаційниця Центру Шептицького Наталія Цюпак.

  Прес-служба ВР скасувала рішення про позбавлення акредитації низки ЗМІ

Символічні праправнуки

Під кінець резиденції всі стипендіати презентували свої результати. Ольга Смольницька вперше переклала українською збірку Редьярда Кіплінґа «Пак з Чарівного Пагорба» як цілісну збірку. Прем’єра твору Юрія Пікуша «Summa Tempologica» для камерного ансамблю, який є продовженням його попереднього твору «Summa Temporum», відбулася у Львівській філармонії під час фестивалю «Контрасти».

На цокольному поверсі Центру Шептицького до листопада триватиме виставка «Рубіж» Андрія Саченка – це 11 полотен та три роботи на папері про локальний урбаністичний Львів, які він створив у межах стипендії Шептицького. Проект Богдани Матіяш – це книга розмов з митрополитом Борисом Ґудзяком, яка вийде друком у ВСЛ наступного року. На стипендійній презентації письменниця взяла публічне інтерв’ю у Владики на тему лідерства та повідомила, що книга буде складатися з 8 частин, тобто з 8 тематичних інтерв’ю.

«Владика Борис є духовним лідером, моральним авторитетом, без перебільшення, для тисяч людей, і тому дивно, що ми досі не маємо ані видань із окремими його проповідями, ані зібраних під однією обкладинкою лекцій владики Бориса, ані численних книжок-розмов із ним. Дотепер лише Тарас Прохасько підготував і видав іще 2003 року невеличку книжечку-розмову. Відтоді були численні інтерв’ю, виступи на телебаченні та публічних майданчиках, але вже давно настав час на трохи грубшу книжку розмов», – пояснила свій вибір Богдана Матіяш.

Крім того, у межах проекту «Стипендія Шептицького» до 30-річчя Незалежності України Центр Шептицького організував публічний лекторій з відомими науковцями у тих ж сферах, у яких працювали стипендіати, де підбивалися підсумки за 30 років. Це частина просвітницької складової стипендії, яка не лишила байдужими нікого з причетних.

«Сама ідея залучити молодих художників до Львова з інших регіонів – це спроба почути і зрозуміти один одного. Ми можемо мати різні точки зору, регіональні особливості, різні культури та історичний досвід, але живемо зараз в одній країні і нам треба навчитися комунікувати між собою», – сказав Андрій Саченко.

  Як правильно ставити свічку у церкві

Центр Шептицького планує продовжувати цей проект, аби зберегти меценатську традицію митрополита, розповісти про більше про нього самого і його позацерковну діяльність, а також актуалізувати важливість такого мистецького благодійництва. За словами Олега Яськіва, вони надалі сподіваються співпрацювати з УКФ, адже попередні досвіди були успішними.

«Ми будемо готувати проект другого Бієнале, думаємо над концепціями, над чим сконцентруватися. Я вважаю, що роль УКФ у культурних проектах України є непересічною. Це дуже важлива інституція, яка дала надзвичайний поштовх і фінансову підтримку для різноманітних культурних проектів. Залишається побажати, щоб держава і далі підтримувала цей фонд і культуру», – сказав він.

Як зазначила літературознавиця та одна з членів журі резиденції Ірина Старовойт, стипендія імені Шептицького дозволить митрополиту і далі жити серед нас: «Все, до чого дотикався Андрей Шептицький, все, що він брав під опіку у своїх молитвах і щоденній праці – безпосередньо чи символічно, – оживало, трансформувалося, міцніло і зростало. Я маю щиру надію, що так станеться і зі стипендією його імені. Староєгипетська мудрість каже, що людина, яка перейшла у вічність, лишається по-земному жива, доки хтось на землі називає вголос її ім’я. Отож, митрополит Шептицький житиме далі серед своїх символічних праправнуків – і в їхньому захопленні, і в їхній вдячності, і в цій Стипендії свого імені».

Залишити відповідь