У прокат вийшов фільм Йоргаса Лантімоса «Бідолашні створіння». Картина уже встигла перемогти на Венеційському фестивалі, отримати кілька «Золотих глобусів» та стати одним із фаворитів оскарівських перегонів.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1578534 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1578534{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }
Грек Лантімос, що починав як непримиренний артхаузний режисер, після «Ікла» та «Альп» зумів знайти ідеальний баланс між багатомільйонною голлівудською картинкою та власним талантом у химерні способи досліджувати людську природу. Здається, у «Бідолашних створіннях» він досягнув ідеального співвідношення між радикальним експериментом та стильним візуалом.
Цікаво, що буде далі. Адже відомо, що наступний фільм Лантімос зніматиме знову з Еммою Стоун та Віллемом Дефо у головних ролях, проте у співавторстві зі сценаристом своїх грецьких шедеврів Ефтімісом Філіппоу.
У «Бідолашних створіннях» Емма Стоун грає молоду жінку Беллу, яка закінчує життя самогубством. Видатний вчений Богвін (Белла називає його просто Богом) пересаджує мозок її ненародженої дитини. Тож Белла сама собі і мати, і донька. Крок за кроком вона опановує всі навички спочатку: вчиться ходити, говорити та пізнає навколишній світ і навіть втікає з ловеласом Дунканом Веддерберном (Марк Руффало).
Дія розгортається в вікторіанському Лондоні, а також Парижі, Александрії та Лісабоні. Проте жодне з тих міст не має реальних рис: ми бачимо героїв у химерних краєвидах та інтер’єрах, в дивних костюмах от кутюр та в якійсь геть вигаданій реальності.
Кадр з фільму
Новий фільм Лантімоса можна назвати шедевром. Він має усі його складові: свіжість кіномови, оригінальну історію, блискучу акторську гру. Зрештою, усі складові фільму настільки якісні та винахідливі, що його можна розбирати як пазли, збирати наново з впевненістю, що вони зійдуться у будь-який момент та у будь-якій крапці.
Це новаторське кіно, що міцно стоїть на літературній та кінематографічній традиції. Тут навіть не напружуючись можна знайти омаж і «Денній красуні» Бунюеля, і «Алісі в Дивокраї», і «Трупу нареченої», і усім можливим історіям про Франкенштейна. Тут легко знайти деталі з «Кабінету доктора Каллігарі» та інших уже визнаних шедеврів.
Фільм поєднує непоєднуване: натуралізм та фантастику, він зачаровує і відштовхує водночас.
Так, він не ошелешує як «Ікло». Надто ефектним є його візуальний ряд. Зрештою цікаво порівняти два основні фестивальні хіти року: лаконічна до скупості «Анатомія падіння» та виклично розкішні «Бідолашні створіння». Й відгуки вони викликають діаметрально протилежні: від захоплення до неприйняття. Їх співіснування ніби говорить: чутки про смерть кіно сильно перебільшені. А ще, якщо додати до них класично-монументальних «Вбивць квіткової повні» та багатофігурного говіркого «Оппенгеймера», то не складно передбачити, що «Оскар» цього року нудним не буде.
Кадр з фільму
А що ж Лантімос? Важко сказати, чи продовжить він далі експерименти з ламанням через коліно голлівудського кіно чи повернеться до геніального інтровертного «Ікла». Але без сумніву тут теж глядачам нудитись не доведеться.
Що б не було попереду, наразі варто піти у кіно, щоб подивитись один із головних фільмів року. Тим більше цінно, що у нашому прокаті він йде англійською з українськими субтитрами.
Додамо, що літературною основою картини став роман британського письменника Аласдера Грея, вперше опублікований в 1992 році, оператором фільму є Роббі Райн, композитором Джерскін Фендрікс, а бюджет становить усього 35 млн доларів.
