Актуальні новини

«Ця навала – вона піде»

Твори української композиторки Лесі Дичко із захватом слухають у Європі, Азії та Америці. Її творчий доробок вражаюче об’ємний тарізноплановий за жанрами і стильовими уподобаннями. Проте наскрізними лініями її музики залишаються національна історія і любов до українських традицій.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1548456 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1548456{ margin: 0!important; } }

26 і 27 серпня почути музику Лесі Дичко наживо можна буде у Львівському органному залі. Її твір «Фрески (за картинами Катерини Білокур)» скрипаль Назарій Пилатюк та органістка Ірина Харечко. Напередодні концерту ми поговорили з композиторкою про її нові твори, написані під час війни, про любов до природи та її учнів, які продовжують навчатися, навіть захищаючи нашу країну.

«Кожен звук я бачу у кольорі»

У 1983 році Леся Дичко створила балет «Катерина Білокур», який ще називався «Натхнення», за мотивами творів видатної української художниці. Живопис – одна зі пристрастей Лесі Дичко на рівні з музикою й архітектурою. Навчаючись у Київській консерваторії, вона паралельно слухала лекції з мистецтва й архітектури у Київському художньому інституті.

Навчаючись у консерваторії, композиторка паралельно слухала лекції з мистецтва й архітектури

«Кожну гаму, кожен звук, кожен інтервал я бачу в кольорі. А кожен твір будую за основами архітектури. У мене написані«Іспанські фрески», «Французькі фрески», «Швейцарські фрески». Уявляючи архітектуру цих країн, я будувала саму музику», – зізнається композиторка.

Для неї завжди важливою була тріада: музика-архітектура-живопис. Леся Василівна зізнається, що коли вперше побачила картини Катерини Білокур, була вражена.

«Це для мене було відкриття світу. Вони полонили мене тою витонченістю та ніжністю, з якою вона передала красу природи на полотні. Кожна її квітка має свою архітектоніку. У Києві в приміщенні Лаври є музей народної творчості. Я дуже часто там бувала, роздивлялася кожну картину. Мені снилися картини Катерини Білокур. Я над ними багато працювала», – розповідає Леся Василівна.

  2 вересня — Самойлів день: історія, традиції та прикмети свята

Балет «Катерина Білокур» готувався до постановки, але через раптову смерть головного диригента Київського театру опери і балету Стефана Турчака у 1988 році ппремʼєра не відбулася.

«Шкода лише, що балет, у який я вклала стільки сил, ще не був поставлений на оперній сцені. Він йшов у великій залі консерваторії кілька разів під запис. Його дуже гарно поставила балетмейстер Алла Рубіна, яка плідно співпрацює з київським театром ім. Лесі Українки та Київським державним фаховим хореографічним коледжем. Але я мрію колись побачити балет у Ккиївському або Львівському оперному театрі, або ж у музичному театрі на Подолі», – жалкує Леся Василівна.

За кілька років композиторка написала версію для скрипки й органа і назвала її «Фрески (за картинами Катерини Білокур)».

Першими виконавицями «Фресок» були скрипалька Валентина Щур та органістки Ірина Калиновська і Галина Булибенко. 26 та 27 серпня у Львівському органному залі твір виконають скрипаль Назар Пилатюк та органістка Ірина Харечко.

За словами композиторки, живопис таких народних мисткинь, як Марія Примаченко, Катерина Білокур, захоплює дивовижними фарбами.

«Любов до кольорів, до квітів, до природи – це наша українська особливість. Ми – народ, який має надзвичайну поетичність та сердечність», – вважає композиторка.

Сміливість говорити музикою

Ще однією провідною темою творчості Лесі Дичко є українська героїка. Ще студенткою вона написала кантату «Червона калина».

Леся Дичко разом із чоловіком провели величезну роботу для популяризації імені Веделя

«Твір писаний поривом душі і кров’ю серця. Коли грала його і співала у себе дома в Києві (1968 рік), то здавалося, що якби “Червону калину” показати українцям за кордоном, то вони піднялися б визволяти рідну землю», – писала про нього професорка Стефанія Павлишин.

Наприкінці 80-х Леся Дичко в часи Радянського Союзу взяла на себе сміливість відродити давні традиції української літургійної музики, які обірвались на початку XX ст. Літургії, створені Лесею Дичко за всіма церковними канонами богослужіння, повертали українцям втрачений пласт музичної культури.

  Львівський музей Франка отримав автомобіль для пересувних виставок

Чоловік Леся Василівни, культуролог Євген Махновець, знайшов невідомі рукописи Артемія Веделя, композитора XVIII століття, який створив справжні шедеври у жанрі хорового концерту. Разом з тим, Ведель став одним із перших заборонених українських композиторів. Його назвали божевільним та помістили у божевільню в Києві, де він пробув 9 років фактично під арештом, і лише через різке погіршення стану здоровʼя, перед самою смертю, композитора відправили додому. Твори його тривалий час були заборонені та поширювалися в рукописах.

Леся Дичко разом із чоловіком провели величезну роботу для популяризації імені Веделя у широких слухацьких колах в Україні і за кордоном.

«Я допрацювала два концерти Веделя “Тебе Бога хвалим” та “ПомолихсяПомолися Лицу Твоєму”. Ми всюди виступали з чоловіком з лекціями про Веделя. Я вважаю, добре попрацювали», – говорить Леся Дичко.

«Здалося б – різні епохи, а у Веделя є та поетичність і польотність душі, яка є у Катерини Білокур, вони дуже схожі по своїй сердечній побудові», – додає вона.

«Я вірю в перемогу!»

Цього року під час наступу росії на Київ, Леся Дичко не залишила рідного міста. «Київ я обожнюю. Ми з чоловіком весь цей час перебували вдома. Страшно було, звичайно, як вони гатили по місту! Будемо триматися! Я вірю в перемогу, звичайно, вірю! А ця навала – вона піде. Шкода лише, що стільки горя принесла», – каже Леся Василівна.

«Думаю створити пісні про українське військо»

Попри поважний вік 82-річна композиторка не припиняє творчої діяльності.Навіть початок повномасштабної війни не спинив її.

«І під час війни я продовжувала дуже багато працювати. Написала кілька великих творів. Наприклад, Хорову симфонію-диптих Logis для хору a cappella на слова Павла Тичини і Григорія Сковороди. Здавалося б, що у них спільного? У вірші Тичини все вогняне, у нього все кипить-горить! А у Сковороди – спокій, тиша і глибокі філософські роздуми про красу Всесвіту. Другий твір, написаний за ці півроку, створено на біблійні тексти. Я взяла шість текстів з Книги Псалмів, які мені дуже відгукуються, і написала ораторіум “Духовні етюди” для солістів, хору і великого симфонічного оркестру. Зараз доопрацьовую симфонічну партитуру. Ще один великий твір – Axios, або “Таїнство людської природи” для басу і симфонічного оркестру, також на біблійні тексти. А до Kyiv Music Fest готувала твори за картинами трьох сучасних художників – Віктора Сидоренка, Василя Перевальського і Феодосія Гуменюка. Думаю створити пісні про українське військо», – розповідає Леся Дичко.

  Папараці зняли Марго Роббі, яка кардинально змінила імідж заради нової ролі

Леся Василівна є професоркою Національної музичної академії України. Поки ми розмовляли телефоном, пані Леся очікувала приходу одного зі своїх студентів, який служить у теробороні Київщини і має можливість іноді приїздити на заняття. Є й такі її учні, що зараз у лавах ЗСУ, на передовій, тож не мають можливості дзвонити та надсилати свої роботи викладачці.

Її працьовитість, енергійність та позитивний погляд захоплюють. А ще – вміння черпати сили та натхнення з природи.

«Днями дивилася передачу про Україну. Які місця красиві є! Хочу по своїй землі поїздити, побачити цю красу! Бачила і Канаду, і майже всю Європу обʼїздила, і читала лекції в Ірані, але такої краси, як у нас, ніде немає. Чи розуміємо, які ми багаті люди? Чи люди вміють цінувати ту красу?», – підсумовує вона розмову.

Інтервʼю підготовлено в рамках стратегії Ukrainian Live Львівського органного залу та ГО Collegium. Усі фото надані Львівським органним залом.

Залишити відповідь