Зовсім недавно у книгарнях з’явився новий роман відомої львівської письменниці Наталки Сняданко «Перше слідство імператриці». Цей історичний детектив, як і попередній роман, «Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма», розповідає про імператорську династію Габсбургів. От тільки героїнею роману стала славнозвісна Сіссі. Постає вона у зовсім незвичній ролі: вона розслідує злочин.
Рідкісну скрипку, на якій грав ще Моцарт, зазвичай за кордон не вивозять. Виняток було зроблено для фестивалю у Львові, але ніхто навіть не припускав, що це стане важливою ланкою у цілому ланцюжку моторошних подій. Несподівано для всіх і самої себе легендарна австрійська імператриця Сіссі успішно розслідує не лише таємничий замах на власного чоловіка, а і цілий ряд інших загадок.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1520012 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1520012{ margin: 0!important; } }
Ми поговорили з Наталкою Сняданко і про імператрицю, і про те, чому вона вирішила написати детектив.
Наскільки попередній роман «Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма» вплинув на бажання продовжувати працювати з Габсбургами?
Це трапилося доволі випадково. Попередній роман уже був написаний, але ще не був виданий. Я була на стипендії у Відні. Якогось вечора випадково потрапила на зустріч із сином Бріґітте Гаманн, однієї із найвідоміших дослідниць Габсбурґів і авторки біографічної книги «Еізабет, імператриця всупереч бажанню». Це був момент передачі приватного архіву дослідниці державним фондам.
Розповідь була настільки емоційною і цікавою, що я купила кілька книг Бріґітте Гаманн. І пропала. Вона настільки захопливо описує світ Габсбургів, що я не стрималася і дописала до попередньої книги розділ про Сіссі. Але зупинитися на цьому було складно. Так і виникла ідея продовжити тему.
//
Книга «Перше слідство імператриці» вийшла у Видавництві Старого Лева
Чи багато ти вивчала історичних документів? Де і які?
Крім книг згаданої уже Бріґітте Гаманн, яка написала не лише про Сіссі, а і про інших Габсбургів, вивчала ще історичну працю Еріки Бестенрайтер «Сіссі та її родина», дослідження Мартіни Вінкельгофер «Будні кайзера» і багато інших, список був би довгим. Побувала, ясна річ, в усіх відповідних музеях, аби орієнтуватися, які вікна і куди виходять, з яких дверей можна прослизнути у внутрішній дворик, тощо.
Дуже зручно опиратися на такі дослідження, коли можеш довідатися найдрібніші деталі щоденного життя – хто коли прокидався, яке було меню, що і кому приписував етикет.
Чому доволі різко поміняла жанр? Що до цього спонукало?
Насамперед локдаун. Спершу всім здавалося, що життя у самоізоляції спонукатиме людей більше читати серйозної літератури, дивитися артхаузні фільми, слухати онлайн-презентації та семінари. Спершу так і було, але згодом різко захотілося перейти до «легших» жанрів. Причому це торкнулося не лише тих людей, для яких локдаун і справді означав серйозні зміни у щоденному житті – відмову від роботи в офісі або і зовсім від роботи, а і тих, хто працював удома і раніше.
Особливо яскраво я це відчула, спілкуючись зараз із своїми австрійськими знайомими. Більшість із них раніше ніколи не дивилися серіалів і не читали детективів, а під час локдауну почали. Гарне відчуття, коли після кількарічної перерви у спілкуванні раптом з’ясовується, що всі дивляться один і той самий епізод «Корони» та читають ті ж скандинавські детективи. Так сталося і зі мною.
Я раптом зрозуміла, що моя давня мрія написати ретро-детектив на історичному матеріалі має шанси здійснитися. Я знайшла свою героїню і вивчила період. Далі вже було простіше – треба було лише придумати сюжет.
Сіссі вигладає справжньою бунтаркою у романі. Чи була вона такою насправді?
Це цікаве питання. Різні дослідники змальовують її по-різному. Також полярними є відгуки про неї сучасників. Одні вважали її відлюдькуватою дивачкою, яка нехтувала своїми обов’язками імператриці. Інші засуджували за поверховість і небажання цікавитися політикою і зосередженість лише на власному комфорті. Були і такі, які поважали її за нетипові для жінки її часу і її кола інтелектуальні зацікавлення.
Різними були і відгуки про її зовнішність. У молодості її вважали негарною, зате потім її врода стала легендарною. Існує чимало легенд про її аскетизм у їжі і намагання дотримуватися суворої дієти, але в архівах збереглися і численні чеки з віденських кондитерських, у яких вона часто бувала і з яких любила замовляти солодощі.
Думаю, ця жінка вміла створити довкола себе інтригу і підтримувати зацікавлення собою. Зараз її би хвалили за вдалий самопіар та оригінальний імідж. Тоді ж це радше викликало осуд.
Як би ти пояснила культ Сіссі у Австрії?
Цей культ виник не відразу. Трагічна загибель імператриці стала одним із поштовхів, але навіть після цього не відразу зрозуміли, що ця постать може стати візитівкою країни. Туристичний бум довкола Сіссі почався аж у 50-х рр. після виходу популярних художніх фільмів про Сіссі із Ромі Шнайдер у головній ролі.
Ромі Шнайдер у ролі Сіссі
Зараз Сіссі в Австрії – це туристичний магніт, такий же як Моцарт, Бетговен та інші відомі митці, які жили у Відні. Серед усіх Габсбурґів саме Сіссі чомусь викликає найбільшу симпатію у туристів. Не Марія Терезія – перша і єдина жінка-імператриця, яка здійснила найважливіші реформи для країни. Не інші члени родини, серед яких було чимало екстравагантних та яскравих персонажів. Думаю, таємниця успіху Сіссі саме у її нетиповому для того часу іміджі, який видається цікавішим нам, ніж її сучасникам.
У романі «Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма» відчувається багато особистого досвіду. Чи вдається використовувати його у детективі?
Без особистого досвіду літературу не напишеш. Але у детективі, ясна річ, доводиться стримуватися, аби не надто захоплюватися психологічними портретами персонажів, адже це порушує динаміку сюжету.
«Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма» зовсім недавно вийшли в Австрії. Якою була реакція на таке вільне трактування історії?
Реакція перевищила мої найсміливіші мрії. Було надзвичайно багато зацікавлення з боку преси. Навіть попри суворий локдаун журналісти самовіддано записували теле- і радіоінтерв’ю під дощем у парку, вийшло уже чимало рецензій у пресі. Одну з них написав сам Мартін Поллак, до того ж, в одній із найбільш автортитетних газет країни. А ім’я Мартіна Поллака в Австрії означає неймовірно багато. Ця людина є беззаперечним авторитетом, його книги мають культовий статус. Тож я дуже пишаюся тим, що книга йому сподобалася.
Австрійське видання «Охайних прописів ерцгерцога Вільгельма»
Для австрійських читачів, ясна річ, було непросто вникати у складні перипетії української історії. Так само, як читачам українським часто непросто давалися подробиці історії австрійської. Але саме такою і була моя мета – викликати взаємну зацікавленість, створити простір, хай і уявний, у якому українська історія є частиною європейської.
«Перше слідство…» передбачає друге, третє тощо. Можемо на це розраховувати?
Мені би хотілося зробити серію, адже матеріалу є чимало. Сподіваюся, мені вистачить терпіння все це дописати, а читачам вистачить мотивації усе це дочитати. Зараз маю цікавий досвід віртуального спілкування з читачами. Видавництво придумало новий формат промоції, коли читачі залишають свої запитання, а автори записують відео з відповідями. Тож перші відгуки у мене уже є.
Маю матеріал для роздумів. Але цікаво, як сприйматимуть цей експеримент читачі, адже жанр для мене і справді нетиповий.
