У галереї «Дзиґа» з 12 до 16 квітня можна подивитись інсталяцію памʼяті Юрка Вовкогона для Євгена Гулевича.
@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1583491 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}
.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1583491{
margin: 0!important;
}
.mobile-branding-wrapper {
min-height: 200px
}
}
«Під час війни гігантичною лавиною коїться те, що западає в пам’ять безпричинно, тобто саме собою, і разом з тим те, що вивіряє великим камертоном спільної уваги особисту, таку різну пам’ять. лавина пам’яті поступово стане монотонною подією, річчю, яку неможливо загубити і забути. це, звісно, щось більше, ніж війна з її завісами. навіть з одної сцени бою двоє інтенсивно пам’ятатимуть різне. треба говорити, щоб дійти згоди. треба не говорити, щоб почути. пам’ять діється власновільно, незалежно від того, що ми робимо», – писав у своєму останньому тексті культуролог, редактор, перекладач і поет Євген Гулевич. Юрко Вовкогон разом із Євгеном знімав документальний фільм «Випчина. Село одного дня» про найвище в українських Карпатах село-привид. Після повномасштабної агресії Росії обоє пішли воювати.
«Раз на кілька днів ми з ним обмінювалися звуковими повідомленнями, які перетворились на аудіощоденники про речі, що запам’ятались поміж військовими буднями та боями», – розповідає Юрко Вовкогон.
Євген загинув 31 грудня 2022 року у бою під Бахмутом. Його тіло вдалось забрати з поля бою через кілька місяців.
«Яким був Євген? Я намагаюся згадати. Коли роблю це цілеспрямовано, то з пам’яті виринають одні й ті ж застиглі образи, ніби світлини з фотоальбому. І тільки випадково між інших думок часом виникає якийсь живий несподіваний спогад. Щоразу, згадуючи щось, ти відформатовуєш свої спомини. Створюєш собі спрощений шаблон. Деформуєш пам’ять. Я б хотів поговорити про це з Євгеном. Що залишається після пам’яті?», – говорить Вовкогон.
Оглянути інсталяцію можна з 12 до 16 квітня в артцентрі «Дзиґа» протягом робочих годин галереї. У п’ятницю на відвідувачів чекають з 13:00. Проект втілено за підтримки Інституту стратегії культури, Дому 42 та артцентру «Дзиґа».
