Актуальні новини

«У Канни довелось їхати з порізаними на кухні руками»

У п’ятницю, 1 липня, розпочався кінофестиваль у Карлових Варах. В одній з фестивальних програм візьме участь український фільм «Памфір» Дмитра Сухолиткого-Собчука.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1545500 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1545500{ margin: 0!important; } }

Нагадамо, прем’єра фільму відбулась у програмі «Двотижневик режисерів» на 75-му Каннському кінофестивалі. Це історія колишнього контрабандиста Памфіра, що повернувся додому з заробітків. Проблеми у родині змусили його знову взятись за старе. Без сумніву, однією із переваг фільму є акторські роботи. У головних ролях знялись Олександр Яцентюк, Соломія Кирилова, Станіслав Потяк, Мирослав Маковійчук, Олена Хохлаткіна, Іван Шаран.

ZAXID.NET поспілкувався з львів’янкою Соломією Кириловою, яка розповіла про роботу над фільмом.

Розкажіть, будь ласка, про вашу роль та процес зйомок загалом.

Для мене це перша велика роль, перший повний метр. Мене відразу дуже зацікавив проект, від першої нашої живої зустрічі з режисером (Дмитром Сухолитким-Собчуком, – ред.) в мене було відчуття, що я маю бути в цьому проекті.

Соломія Кирилова. Фото Катерини Скрагленко

Спочатку я записувала домашні проби на іншу роль, бо тоді ще був у розпалі карантин, а коли мене вже запросили до Києва, то перші проби (уже на головну героїню) тривали близько п’яти-шести годин. Ще мене не було затверджено, але Дмитро мені розповів про мою героїню, про місце дії і я зрозуміла, що це дуже далеко від мене тодішньої. Я родом з міста, обидві мої бабці у місті живуть, я ніколи подовгу не жила в селі. Тож зрозуміла, що мені потрібно терміново їхати на село обживатись. І виїхала жити в село на якийсь час, так запалилась проектом.

А коли мене затвердили, то в нас вже були тривалі експедиції в горах. Ми вживались в ситуацію, виконували різні завдання, спостерігали за людьми.

  21 квітня почнеться перший Онлайн-фестиваль європейського кіно 2020

В мене складається враження, що Дмитро є дуже ретельним у роботі, що він кожен кадр малює як картину. Наскільки це правильні враження?

Це правильне відчуття, це дійсно так і є. Від першого знайомства я усвідомила його дуже ретельний підхід. Я сама така людина і в житті мені щастить на проекти, де все робиться не бігом, а доводиться до потрібного результату. Тому ми з Дмитром в художньому плані дуже зійшлись. Відразу відчула, що це мій проект.

Було багато підготовки, багато роботи на підготовчому етапі. Наприклад сцена на фанерному заводі у фільмі займає лише кілька хвилин, але я працювала на заводі робочий тиждень , включно з нічними змінами, адже в цьому проекті немає нічого «не важливого» чи випадкового, тут кожна деталь, риса характеру, поведінки чи вчинку виправдана досвідом.

«Я працювала на заводі робочий тиждень, включно з нічними змінами». Кадр з фільму

Цей фільм був чудовою подорожжю. Ми жили в Карпатах, залежали від стихій, від погоди. Кожного разу ми залишали базу та їхали близько двох-трьох годин по бездоріжжю, щоб добратися до локації, які зазвичай не були надто комфортними.

Ви багато займалися народним співом. Чи цей досвід став вам у пригоді?

Я працювала (і зараз працюю, але в іншій якості) у театральному центрі «Слово і голос». Це центр живої традиції.

Також мені згодився досвід мого навчання. Я певний час працювала в Коломиї, а навчалась в Івано-Франківську. Я родом зі Львова і коли я потрапила у Франківськ жити та вчитися у 17 років, то я це сприймала це як кару небесну. Лише коли я потрапила в «Памфір», я зрозуміла для чого була ця довга дорога. Можна сказати, що Франківськ навчив мене людяності, простих речей. Потім була Коломия. І вже на зйомках я подумала, що дуже круто мати такий досвід. Бо навіть діалект був на слуху, я розуміла як це промовляється, яка інтонація є правильною.

  Понад 400 експонатів грандіозної виставки «Ангели» розмістили в 23 залах

Якщо ж говорити про «Слово і голос», то не так народний спів мені допоміг, як сама система, методологія роботи, якої навчає Наталія Половинка. Це дуже сприяло моєму становленню як актриси. Наталія мене направила в художньому плану, а Франківськ та Коломия дали мені життєвий досвід.

У фільм Нікона Романченка «Leopolis night» ви вражаєте своєю органічністю. Але, наскільки, я розумію, метод Нікона полягає в тому, щоб слідувати за героями, спостерігати. А у «Памфірі» треба було дотримуватись чітких вказівок. Що вам більше подобається?

Соломія Кирилова у фільмі «Leopolis night». Кадр з фільму

Це важливе для мене запитання. Цікаво, що «Leopolis night» знімались паралельно з «Памфіром». Це кардинально різні підходи. Та й самі створені образи є полярними у своїх проявах.

Хоча Дмитро теж багато спостерігав. І побачив в мені, те, що не зчитується з першої зустрічі.
Нікон працює таким чином, що просто показує точку, а як дійти до неї – тут він давав повну свободу. На противагу Дмитро все створював дуже детально. І обидва методи мені дуже подобаються, це як дві різні дороги. У Нікона я могла себе абсолютно відпустити, випустити всі барви. В роботі в Дмитром також була потрібна тотальна довіра і він давав це відчуття в кадрі. Так що це два різні підходи, але вони обидва дають внутрішню свободу.

Фільм «Памфір» уже взяв участь у кількох фестивалях. Фото Антона Кулеби

Чим ви займаєтеся під час повномасштабної війни?

Я майже весь цей час була в Києві. За кілька днів адаптації почала волонтерити, ми шукали медикаменти, потім вже почала шукати якусь фізичну працю. Працювала в ресторані, готували для лікарень та тероборони. Потім знайшла інклюзивну пекарню, звідки евакуювали працівників, пекла хліб. Був період, що я вранці пекла хліб, вдень працювала в ресторані, а ввечері сортувала гуманітарку.

  Пішов з життя відомий іспанський комік відомий як "реготун"

Потім довелось трохи зупинити себе. Зараз трохи відійшла від того, бо вже немає такої нагальної потреби.

Також з Наталією Половинкою мали тур в Європі, співали та збирали фінансову допомогу.

З Олександром Яцентюком та Дмитром Сухолитким-Собчуком на прем’єрі у Каннах. Фото Facebook

Так що в Канни довелось їхати з порізаними на кухні руками. Трохи дивно було, бо всю війну ходили в зручному одязі, щоб можна було в будь-який момент заночувати де завгодно, а тут треба було обирати собі якусь дизайнерську сукню. До речі, дуже вдячна цілій команді, яка одразу ж активно відгукнулась та яку з шаленою швидкістю вдалось зібрати Анастасії Замулі (стиліст). У співпраці з Іваном Фроловим (Frolov) їм вдалось створити вишуканий та достойний образ для представлення України в Каннах.

Залишити відповідь