В український прокат вийшов фільм Дениса Тарасова «БожеВільні» (у міжнародному прокаті – Diagnosis: Dissent).
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1596883 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1596883{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }
Картина розповідає історію молодого меломана Андрія Довженка, який за любов до забороненої в СРСР західної рок-музики потрапив до психіатричної лікарні. Як вирок він отримує вигаданий в кабінетах КДБ діагноз «млявоплинна шизофренія» та потрапляє у пекло однієї з найжорстокіших практик боротьби з незгодними.
Вигадана історія людини, що опинилась під тиском каральної психіатрії СРСР тим не менше заснована на реальних історіях дисидентів, герої фільму мають своїх прототипів та натхненників.
«Головний герой – це збиральний образ дисидентів, які існували в дійсності. Був звукорежисер, який поставив на радіостанцію бобіну з закордонною музикою, і його теж забрали. Його теж його покарала радянська влада, але не так жорстоко. Персонажі, які його оточують в психлікарні, теж справді були. Все, що відбувається в фільмі, існувало і було насправді. Ми зібрали це в одну історію, в одне кіно, щоб показати психіатричну лікарню як певну метафору тоталітарної системи та радянської каральної машин», — поділився Денис Тарасов.
Творчу групу консультував колишній політв’язень лікар-психіатр Семен Глузман.
«БожеВільні» торкнулися теми, яка наразі у кіно не була розроблена. Тим не менше режисер вирішує розповісти цю історію як трилер. Тобто по суті «БожеВільні» є почасти історичною драмою, почасти – гостросюжетним кіно.
В цілому це цікава та насичена картина, яку цікаво дивитись. Принадливий герой у виконанні Костянтина Темляка викликає симпатії. Його образ живий, об’ємний та такий, що викликає і співчуття, і довіру. Андрій Довженко – не борець з режимом. Він щасливо одружений з донькою радянського функціонера від психіатрії. Він просто любить не таку музику і не відразу навіть може усвідомити, у чому його провина. Приз за найкращу акторську роботу Монреальського кінофестивалю недарма йому дістався. Те, як безтурботний та дещо інфантильний Андрій стає героєм, розказано зрозуміло та переконливо.
Костянтин Темляк у ролі Андрія Довженка (кадр з фільму)
Лікарка Ірина Лахновська у виконанні Ірми Вітовської також є складною героїнею, за трансформацією якої цікаво спостерігати. Традиційно віртуозно працює Олег Стефан (Пастор). А от герої негативні, яких грають Віталій Салій та Остап Ступка – чорно-білі негідники, хто фільмографія Салія дозволяла очікувати значно більшого, адже персонаж дозволяє.
Очевидно, що їх персонажі і не мають викликати нічого, окрім огиди, проте навіть таким негідникам трохи бракує барв.
Українське кіно потребує нашої уваги! Онлайн-кінотеатр SWEET.TV пропонує вітчизняні шедеври на будь-який смак. Тут кожен може обрати щось до душі: художні чи документальні фільми, свіженькі серіали або мультфільми для всієї родини. На SWEET.TV є величезна бібліотека відомих українських кінострічок.
Денис Тарасов розповідає історію жваво та з великим ентузіазмом. У підсумку фільм вийшов динамічним та цікавим. Утім і від самої розповіді хотілося б трохи більше глибини та зосередженості саме на діях радянської тоталітарної машини та на тому, як вона намагалась укласти усіх своїх громадян в ідеологічне прокрустове ложе.
Проте, припускаю, претензія даремна, адже форма гостросюжетного кіно може привабити в кінотеатри тих, хто не надто обізнаних з зовсім недавніми подіями, які, на жаль, остаточно так і не стали історією.
Ірма Вітовська у ролі Ірини Лахновської (кадр з фільму)
«Наш фільм є дуже важливим, тому що каральна психіатрія існує зараз на наших окупованих територіях, в Криму, і, звичайно, в Білорусі і в самій федерації. Лише минулого тижня була новина, що там на законному рівні повернули проходження через психіатрію людей, які інакодумають. Тому це дуже велика небезпека. Це іще одна форма знищення нашої нації, якщо, не дай Бог, ми не встоїмо. А ми маємо встояти», – вважає акторка Ірма Вітовська.
Загалом тема каральної психіатрії а СРСР – тема, що потребує ще не одного фільму і не однієї історії. І добре, що розмова про це розпочата. І розпочата, поза сумнівом, вдало.
