Актуальні новини

У прокат вийшов новий фільм Педро Альмодовара «Паралельні матері»

У прокат вийшов новий фільм Педро Альмодовара «Паралельні матері». Він відкривав торішній Венеціанський кінофестиваль та приніс виконавиці головної ролі Пенелопе Крус нагороду за найкращу жіночу роль.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1535269 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1535269{ margin: 0!important; } }

У палаті пологового відділення однієї з мадридських клінік опиняються дві жінки, які ось-ось народять. 40-річна Яніс (Пенелопа Крус) та підліток Ана (Мілена Сміт) за кілька годин стануть матерями-одиначками. У цей особливий момент життя поряд з ними немає нікого з близьких. Приятель Яніс вирішив не визнавати свого батьківства. Матір Ани зайнята собою. Долі новоспечених матерівдивним чином переплітаються.


Педро Альмодовар (фото Катерини Сліпченко)

Як переплітаються і два сюжети, дві теми, які, на перший погляд, ніяк не пов’язані між собою.

Альмодовар у своєму фільмі працює з сюжетом, гідним Боллівуду, адже у центрі драми – підміна дітей. Тут є і зґвалтування, і адюльтер, хіба втрати пам’яті немає. Хоча, якщо розібратись, то саме з втратою пам’яті, цього разу не особистої, а колективної, бореться Яніс. Вона у рідному селищі розшукує поховання жертв франкістів. Зокрема свого прадіда. Багато десятиліть знадобилося, щоб повернути пам’ять про загиблих, щоб гідно вшанувати їх.

Кадр з фільму

Для Альмодовара дослідження материнства давно уже стало однією із провідних тем. Але тут паралельною матір’ю стають не лише Яніс та Ана, але й сама Іспанія.

Можливо, шанувальникам класичного альмодоварівського стилю забракне пристрастей та емоцій. Проте усі його принади тут є: глибинне дослідження людської природи, бездоганне володіння формою, сюжетні перевертні. Усе є. Можливо, немає епатажу. Є мудрість. Проте немає тої втоми геніального майстра, яка і приваблювала, і лякала у «Болі та славі».

  Відкрилась 59-та Венеційська бієнале


Кадр з фільму

Завжди Альмодовар, і у геніальних своїх фільмах, у небагатьох невдалих, був віртуозним дослідником пристрасті, загортаючи її то в ідеально-епатажну, то у віртуозно-вишукану форму.

Загалом усю творчість великого іспанця можна розділити на дві умовні частини: все до «Все про мою матір» і все після цієї етапної картини. Так виглядає, що «Паралельні матері» – якийсь новий, третій етап, де він виходить за межі особистої драми.


Пенелопе Крус (фото Катерини Сліпченко)

Фільм став одним із найкращих, найтонших, найлюдяніших фільмів останнього часу, де стара війна формує людські зв’язки сьогодні.

А поки ми дивимось його кіно, Педро Альмодовар уже готується зняти Кейт Бланшетт у першому повнометражному англомовному проекті («Людський голос» був коротким метром). До слова, Бланшетт теж можна просто зараз побачити на великому екрані у «Алеї жаху».

Залишити відповідь