Уже в середу, 14 лютого, на екрани вийде нова стрічка Аркадія Непиталюка «Уроки толерантності», нетолерантна комедія про те, як одна зустріч може змінити усе життя цілої родини.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1579939 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1579939{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }
Фільм створений за п’єсою Ігоря Білиця «Гей-парад», вистава за якою йде уже кілька років на сцені київського «Дикого театру». Аркадій Непиталюк у співавторстві з Людою Тимошенко та Олексою Гладушевським перенесли події картини з київської «хрущовки» у провінційну «сталінку» та змінили фінал.
Родина Найдюків переживає непрості часи та зовсім не має грошей. Цю проблему можна вирішити, якщо взяти участь у програмі «Уроки толерантності». Щоб отримати різноманітні субсидії Найдюки, а саме вчителька Надя (Олена Узлюк), її тривало безробітній чоловік Зеник (Олександр Ярема), а також їх діти Денис (Олександр Піскунов) та Діана (Кароліна Мруга), повинні прийняти у свою сім’ю представника ЛГБТ спільноти й активіста Василя (Акмал Гурєзов). Три тижні для упередженої родини пройдуть не просто, але кожен зможе віднайти себе та привести до ладу стосунки один з одним.
Попри те, що непередбачуваності у сюжеті годі чекати фільм, де герої протягом усього екранного часу проводять у замкнутому просторі квартири, фільм примудряється повністю захопити увагу глядачів та тримати її до самого фіналу.
Тут багато нецензурної лексики, багато нетолерантних, але дуже смішних реплік та ситуації. усі ґеґи, що балансують на межі фолу, її не переходять, ніде не піддаючись спокусі впасти у несмак. Це дуже смішно, трохи сумно та дещо ніяково. Героям навіть співчуваєш, адже для того, щоб бути кращими версіями самих себе їм так бракує просто трошки любові. Точніше навіть вміння її показати.
Попри синопсис, рекламу та реакцію на фільм київської гопоти та деяких мережевих коментаторів (які, ясна річ, фільму не бачили) історія тут не про сексуальну орієнтацію. Просто стереотипи, а точніше їх руйнування, є тим тригером, який змушує героїв подивитись на себе іншими очима та проговорити те, що лежало на споді їхніх стосунків.
Попри такі теми автори взагалі не вдаються до дидактики, розв’язувати поставлені задачі та артикулюючи меседжі лише за допомогою комедійних засобів.
Непиталюк уже в «Припутніх» показав вміння бути смішним у драмі та зворушливим у комедії. І саме у «Припутніх» він показав яскравий талант Олени Узлюк. І тут від неї просто неможливо відвести очей.
Загалом акторський ансамбль – велика удача картини. Якими б абсурдними не були ситуації, усі без винятку актори є абсолютно органічними у кадрі. Режисер розповів, що оскільки кожну сцени знімали одним кадром, він шукав театральних акторів, що мають досвід. Досвід справді пішов на користь фільму, а от горезвісної «театральності», яку часто закидають українському кіно, немає.
Фільм знімали усього 9 днів у звичайній київській квартирі, тож смішні історії траплялись не лише у кадрі, а й поза ним.
Не все, правда, було веселим та легким. 11 лютого, на будівлі кінотеатру «Жовтень» невідомі залишили на афіші стрічки «Уроки толерантності» гомофобні надписи.
«Нам потрібно змінюватися зсередини та воювати із внутрішніми ворогами», — прокоментував режисер. З ним важко не погодитись, тим більше, що нетерпимість та гомофобія – риси, притаманні нашому зовнішньому ворогу. Так що подивитись на себе як у дзеркало за допомогою фільму важливо. А враховуючи те, як його зроблено, ще й приємно. Хоча побачити там можна не зовсім компліментарні речі.
