Актуальні новини

Український інститут фінансує російську художницю?

В п’ятницю, 13 серпня, мені вдалось побувати на відкритті у центрі сучасного мистецтва у Гданську ŁAŹNIA. Попри те, що я загалом цікавлюсь мистецтвом, конкретно у цієї події була додаткова вага – виставка відбувається в рамках програми Українського інституту Visualise. Відповідно моя цікавість з приводу того, яким чином запрезентують українську культуру у цьому контексті була великою.

Після офіційного відкриття ми вирушили ближче ознайомитись із виставкою проекту «Дерева пам’яті: з коріння до гілля», присвяченого трагедії Бабиного Яру. І тут моє око різнуло ім’я авторки – Ольга Кіссєльова. Мені особисто цікаво ознайомлюватись не тільки з творчістю митця, але і з історіями життєвого шляху, які приводили до того чи іншого проекту і пояснювали внутрішню мотивацію.

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1524464 {
padding-bottom: 56.21%;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1524464{
margin: 0!important;
}
}

Не можу передати мого здивування, коли на першій же сторінці пошуку в Google я побачила, що це російська мисткиня, яка мешкає в Парижі. На моє питання до представниці Українського інституту чому він презентує російську художницю, вона відповіла, що за радянських часів художниця народилась у східній Україні. Ну, якщо Санкт-Петербург вважати Східною Україною, то може й так. Закінчилась наша розмова заявою, що взагалі-то вона може художниця і з Росії, але нічого спільного з цією країною не має.

Зав’язка

Нескладно було знайти більше інформації про особу цієї мисткині в короткий проміжок часу:

1. Ольга Кіссєльова – російська (російсько-французька) художниця. Таку подачу можна знайти на низці джерел. Вікіпедія може і не найнадійніше джерело, але саме на нього натраплять більшість іноземців, які будуть шукати інформацію – Ольга Игоревна Киселёва,1965, Санкт-Петербург, російська художниця.

Саме так її ідентифікує і маса інших міжнародних сайтів (тут, тут і тут).

Тобто сама художниця в інфопросторі подає себе яко російсько-французький діяч (в першу чергу російський). З цього випливає, що Український інститут фінансує і презентує виставку російської художниці.

2. Ольга Кіссєльова активно працює в Росії і є вагомим персонажем в російській артсфері.

Такі висновки можна зробити переглядаючи її персональний сайт:

  • вкладка «Контакти» дозволяє ознайомитись із активними локаціями, які займаються промоцією її робіт та творчої особистості, і три з них знаходяться на території Росії.
  • розділ з виставковою діяльністю показує, що кожного місяця мисткиня показує свої роботи в Росії у різноманітних галереях і музеях.

3. Інформація про те, що російська художниця буде виставлятись за українські бюджетні гроші приховується у прес-релізах Українського інституту та в описі проекту яко призера програми Visulaise, де айдентика художниці взагалі оминається.

Що ж до промоції у соціальних мережах , то усюди робиться наголос на організаторів – платформу культури пам’яті Минуле / Майбутнє / Мистецтво на чолі з кураторками Оксаною Довгополовою та Катериною Семенюк, і жодної згадки про Ольгу Кіссєльову, окрім як посилання на подію вже польської інституції, де виставка проходитиме, та плакату виставки. Те саме можна побачити і на Facebook-сторінці самої платформи Минуле / Майбутнє / Мистецтво, де Ольга Кіссельова – це абстрактний персонаж поза політикою, простором і геолокацією.

  Олена Філонова розкрила всі карти про стосунки з одруженим чоловіком

Прес-релізи польською – це окрема пісня. З одним із них можна познайомитись тут. Основним фігурантом є сама платформа Минуле / Майбутнє / Мистецтво, а Український інститут згадується опосередковано, проте випливають ще дві інституції: «інсталяція є реалізованою у співпраці з Університетом Сорбонни та Французьким національним центром наукових досліджень (CNRS)». Мушу визнати, що жодної інформації з приводу їхньої підтримки мені знайти не вдалось, хоча я шукала чотирма мовами (англійською, французькою, російською, польською), тому якщо хтось володіє нею – будь ласка, повідомте. Наразі це виглядає яко ще одна підтюнингована інфа, яка підвищила ринкову вартість проекту Visulaise. Хто саме складав прес-релізи мені невідомо, проте цікаво було би почути інформацію з цього приводу від організаторів, себто Українського інституту.

4. На листівках із описом виставки, які роздавались на місці, пані Ольга була вказана яко професор університету Сорбонни в Парижі. Сайт же цього вишу вказує її яко лектора без будь-яких академічних титулів.

Але чому подібна маніпуляція з інформацією зустрічається на кожному кроці?

Кульмінація

Від нестримних веселощів переходимо до наступної теми – стейтментів Українського інституту та абсурдності всієї ситуації загалом.

Тож, що ж говорить інституція сама про себе? Мотто Українського інституту є «налагоджуємо міжнародні культурні зв’язки між людьми та інституціями і створюємо можливості для взаємодії українців зі світом». Ця без перебільшення чудова місія доповнюється списком основних завдань, на втілення яких він і отримує державні кошти: підвищення впізнаваності України у світі через поширення знання про Україну, популяризація української мови та культури за кордоном, розбудова міжнародного діалогу через підтримку міжнародних обмінів, забезпечення участі України у проектах співпраці і т.д.

Цікаво, яким чином експонування проекту російської художниці (чи російсько-французької художниці) сприяє втіленню цих завдань?

Наступна зупинка – Visualise – програма підтримки виставкових проектів за кордоном від українського інституту, лауреатом якої цей проект і став.

Стейтмент від інституту: «програма надає можливості спів програмування, дофінансування та інформаційної підтримки міжнародних виставок, що сприяють просуванню мистецтва України у світі та налагодженню інституційної співпраці» – стає все цікавіше і цікавіше. Тож виникає питання – яким чином цей проект підпадає під формулювання «українське мистецтво»?

  Ані Лорак переїхала до коханого — музиканта Єгора Гліба

Тут же можна ознайомитись із вимогами до учасників. Поруч з формальними та юридичними умовами жирним виділена інформація, що не допускаються до участі конкурсні заявки, подані фізичними та юридичними особами, які зареєстровані як в Україні, так і за її межами, що мають відношення до держави-агресора – Російської Федерації, яка визнана такою згідно з Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»№ 2268-VIII від 18 січня 2018 року.

Тобто, обравши проект російської художниці, чи не порушує Український інститут свої ж правила і закон України? Тут вже виникають питання до компетентності журі, які мали займатись дослідженням та вичиткою проектів і перевіряти їхню узгодженість з юридичними та моральними засадами програми. Як же сталось, що нікому не спричинило дискомфорту надання бюджетних коштів на проект російській художниці? Ба більше, чому проекти українських митців були знехтувані на користь цього?

Стосовно розміру премії – у 2021 році максимальний обсяг фінансування одного виставкового проекту становить 1 млн гривень. Невже така велика сума була надана для «реалізації» проекту, частина якої пішла на промоцію сформованої російської художниці за кордоном і близько 20000 доларів з держбюджету пішло на підтримку культурного представника країни-агресора, з якою ми перебуваємо у стані війни? Яко альтернатива, за ці кошти можна кілька років поспіль орендувати простори на арт-ярмарках та фестивалях і презентувати українських митців та їх твори.

При цьому виникає питання – невже не існує в Україні проекту, який заслуговував на підтримку та промоцію за кордоном від українського митця? Багато людей, які вже займаються культурною дипломатією за кордоном не отримують підтримки Українського інституту з невідомих причин, адже лист із відмовою не містить в собі жодних пояснень – грайте ще.

Розв’язка

З усього вищенаписаного випливають доволі невтішні висновки.

Чи виглядає це яко план освоєння державних коштів шляхом експонування дивним чином російської художниці за кордоном в час пандемії, коли ніхто з України без спеціального дозволу чи дипломатичного пріоритету не може потрапити на виставку через карантин? Адже таймінг чудово підібраний .

Чи це перший кейс, чи останній – невідомо. Я стала свідком і почала розкручувати ситуацію цілком випадково, проте найбільше тригернув на власне дослідження повний брак свідомості і знання у представниці Українського інституту, яка приїхала на відкриття проекту до Гданська. Відсутність знання про сам проект, художницю, процес відбору – для мене це індикатори повної некомпетентності та незацікавленості власною ж роботою. І найгірше – невже немає жодного внутрішнього конфлікту під час просування арту країни-агресора за кошти українських платників податків?

Нераціональне освоєння державних коштів – це явище, яке активно почало повертатись в наші реалії, проте сфера культури доволі специфічна і закрита, тому здавалась відносно недоторканою. Цей же конкретний кейс яскраво ілюструє брак освіти та досвіду, розуміння того, що потрібно митцям, культурі та на чому полягає міжнародна культурна дипломатія, як і відсутність поваги до української ідентичності. І ми говоримо про Український інститут, основним завданням якого є просування української культури у світі. В свою чергу, якщо саме тема репресій і масового геноциду в Бабиному Яру є актуальною і є потреба про це говорити мовою культури на міжнародній арені, чому Український інститут жодним чином це не зідентифікував в умовах конкурсу, не дав конкретної теми? Чи не є відсутність конкретного тематичного спрямування ще одним індикатором занадто вільного трактування доречності використання бюджету? Наразі виглядає, що програма Visualise відкрита для всіх і всього, відповідно немає конкретних критеріїв оцінки представлених проектів і вибір стає повністю суб’єктивним без можливості оскарження, адже немає жодних засад, на яких можна було б оскарження вибудовувати.

  Алекс Родрігес розкрив таємниці підготовки до весілля з Дженніфер Лопес

Ще один аспект того, що сталось – політичний. З точки зору іноземця (в цьому випадку – громадянина Польщі), який приходить на виставку і гуглить художницю, чий проект представляє Україна, бачить, що це росіянка, і в нього в голові складається пазл – російсько-української війни немає, є внутрішній конфлікт, адже неможливо, щоб державна інституція в таких умовах підтримувала культурну діяльність ворога.

Епілог

У 2020 році фонд ІЗОЛЯЦІЯ разом із Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» представили інсталяцію художниці Ольги Кіссєльової, присвячену трагедії в Бабиному Яру. Проект був представлений під іншою назвою – «Сад пам’яті» – але був ідентичним представленому зараз в Гданську.

Фонд ІЗОЛЯЦІЯ є неурядовим і робить дуже багато для розвитку українського сучасного мистецтва і наповнення інфосфери якісним контентом, проте є одна контроверсія – на всіх промоційних матеріалах Ольга Кіссєльова була зазначена яко французька художниця.

Також, аби впевнитись в ідентичності проектів пропоную ознайомитись із фотозвітом виставки 2020 року і фотографіями виставки в Гданську.

Причому в описі проекту на сайті Українського інституту зазначено, що «у проекті «Дерева пам’яті: з коріння до гілля» художниця доповнила свій досвід «прослуховування» голосів дерев комеморативними сенсами». Чи це є натяком на те, що робота нова і свіжа? Як випливає із вищезазначеної подібності, так не є.

Підводячи риску під усім написаним, українська державна інституція підтримала фінансово та інформаційно проект російської художниці під час російсько-української війни, свідомо чи несвідомо викривляючи й приховуючи інформацію про її айдентику.

Оригінал

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть
Ctrl+Enter

Залишити відповідь