У наш час заборона російського контенту, здається, уже ні в кого не викликає запитань чи тим більше заперечень. Проте часом у цій царині, де розпорядниками є СБУ та Держкіно, відбуваються абсурдні речі. Ось лише три випадки, які відбулись зовсім недавно та викликали чималу хвилю обговорень: під заборону потрапили серіали «Гра престолів» та «Білий лотос» через епізодичні ролі російського актора Юрія Колокольнікова та фільм Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» через участь Нікіти Джигурди.
@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1623502 {
min-height: 180px !important;
z-index: 9;
}
.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1623502{
margin: 0!important;
}
.mobile-branding-wrapper {
display: flex;
align-items: center;
aspect-ratio: 1/0.93;
}
}
З «Білим лотосом» вийшла особливо цікава історія. Американський канал НВО розірвав контракт із сербським актором Мілошем Биковичем, який має російське громадянство та підтримує російську агресію проти України. Бикович мав зіграти епізодичну роль у третьому сезоні. Проте через його проросійську позицію його участь у серіалі скасували. Натомість про участь Колокольнікова в тому ж сезоні серіалу промовчали.
Абсурдна ситуація склалась з фільмом Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу». У Росії фільм заборонено як антиросійський. Тепер в Україні його заборонили як такий, що загрожує національній безпеці.
Також з каталогів українських онлайн-кінотеатрів зникли (або мали би зникнути) «Тенет» Крістофера Нолана (через Колокольнікова), «Термінал» Стівена Спілберга (через епізод за участю Валєрія Ніколаєва) та бойовик «Крейвен» (знову через Колокольникова), який як ні в чому не бувало встиг побувати в українському прокаті. Також Держкіно не видало прокатного посвідчення на фільм «Три історії» (1997) Кіри Муратової на фестивалі Sunny Bunny через присутність в одній із ролей російського актора, включеного до «Переліку осіб, які створюють загрозу національній безпеці України» Мінкульту (Сергєй Маковецький). Зазначимо, що «Три історії» належить до списку 100 найкращих українських фільмів в історії, створеного «Довженко-Центром».
Зрештою, ці рішення актуалізували проблему критеріїв, за якими забороняють той чи інший контент та необхідність внесення змін в чинне законодавство. Про це уже досить давно говорять у кінематографічному товаристві. Тепер ця тема вийшла на широкий загал. ZAXID.NET поспілкувався з продюсером та колишнім головою Держкіно Пилипом Іллєнком про те, які зміни необхідні щодо заборони як українського, так і закордонного кіно через звʼязки з Росією.
Які зараз підстави для заборони фільмів?
Щоб фільм чи серіал могли показувати в Україні, він має отримати прокатне посвідчення, яке видає Держкіно. Тож саме Держкіно має право не видавати нове посвідчення або відкликати уже чинне. Підставою для заборони, точніше для невидачі посвідчення, згідно із законом України «Про кінематографію» є:
- у фільмі або серіалі знялися російські діячі культури, внесені Мінкультом до «чорного списку» (у ці списки Мінкульт вносить діячів культури за поданням СБУ, – ред.);
- у фільмі або серіалі популяризуються російські органи влади, зокрема силові (це стосується розповсюдження та демонстрування будь-яких фільмів, незалежно від країни походження, вироблених після 1 серпня 1991 року);
- фільми або серіали створюють позитивний образ працівників радянських органів держбезпеки; – фільми або серіали виправдовують чи визнають правомірною окупацію території України;
- у фільмі або серіалі пропагується винятковість, зверхність або неповноцінність осіб за ознаками їхніх релігійних переконань, належності до певної нації або раси, статі, майнового стану та соціального походження;
- всі фільми чи серіали російського виробництва, вироблені та/або вперше оприлюднені після 1 січня 2014 року (це стосується телепоказів).
Що потрібно, щоб не потрапляти в такі ситуації, як з фільмом «Молитва за гетьмана Мазепу»?
Мені здається, що треба вдосконалити чинне законодавство, і це не тільки моя думка. Потрібно, щоб такі рішення не ухвалювалися в автоматичному порядку, а все-таки була певна експертиза, і для тих фільмів, які становлять дійсно культурну цінність і є культурною спадщиною України, робити винятки. Такі фільми, як «Молитва за гетьмана Мазепу», будемо відверті, ніхто не показує зараз по телевізору, покази, як правило, відбуваються, як спеціальні події, на які приходять люди підготовані, синефіли, інтелектуали з розвиненим критичним мисленням, і для них буде достатньо якоїсь плашки на початку фільму, що от певні люди, які брали участь в цьому фільмі 25 років тому і на той момент, до речі, були ще притомними громадянами України, зараз є зрадниками. За таке дійсно не можна карати фільм, тим більше, що «Молитві за гетьмана Мазепи» дорікнути, що він не проукраїнський, ні в кого не підніметься рука.
А як бути з голлівудським кіно?
Я не маю великих ілюзій щодо того, що заборона «Гри престолів» є головною причиною того, що українці дивляться піратські стрімінги, але це тема, для іншої розмови.
Щодо Голлівуду, я думаю, треба трошки по-іншому підходити. Дійсно, якщо актор знявся в епізодичній ролі, нелогічно забороняти через його появу весь сезон із восьми серій чи фільм. Тому тут можна просто вдосконалити закон, адже там написано, хто саме при попаданні в чорний список тягне за собою заборону фільму. Там просто написано «актор». Мабуть, треба уточнити, що йдеться про акторів, які виконують головні або якісь значні ролі, і визначати це теж в експертному порядку.
Але у випадку з Голлівудом все-таки заборони мають важливу функцію. Це працює як механізм санкцій, і вони мають це розуміти. Якщо вони беруть російського актора, то фільм не потрапляє в прокат в Україну. І таким чином вони втрачають якісь гроші. А для них гроші – це основна мотивація. І вони будуть знати, що цей актор створює їм проблеми фінансового характеру. І якщо йдеться про другорядні або епізодичні ролі, такого актора не будуть брати. Просто буде стоп-лист на кастинг і все.
За вашого головування у Держкіно було заборонено багато контенту. Що змінилось?
У 2014 році була необхідність максимально швидко очистити телеефір від просто тотального домінування російського продукту. Зараз ситуація зовсім інша.
Загрози потрапляння російського контенту в український ефір, звичайно, вже нема. Тому цей інструмент, який ми тоді розробили, треба переналаштувати, щоб уникнути заборони фільмів Юрія Іллєнка, Кіри Муратової, які, на жаль, не показують на телебаченні. Такий продукт потрібно аналізувати за його мистецькою вартістю, а не участі в ньому того чи іншого морального виродка.
