Вчора Міністерство культури України в доволі екстреному режимі провело експертну зустріч зі створення Музею сучасного мистецтва в Україні. На цій зустрічі т. в. о. міністра культури Світлана Фоменко зробила заяву, що Мінкульт буде наполягати на влаштуванні музею саме в Українському Домі. Джерело: Укрінформ (https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2894777-minkulturi-napolagatime-abi-muzej-sucasnogo-mistectva-buv-v-ukrainskomu-domi-fomenko.html)
Зазначена теза була озвучена на самому початку обговорення як важливий аргумент для учасників розмови з погляду матеріалізації та фізичного втілення цієї ідеї. Далі у процесі обговорення виникло чимало важливих питань та міркувань, з якими важко не погодитися і на які поки що нема відповідей, але ми хотіли б зупинитися виключно на питаннях можливості розміщення майбутнього музею в Українському Домі.
Перше і беззаперечне — Український Дім разом з усією прогресивною спільнотою всебічно підтримує ідею створення музею сучасного мистецтва в Україні.
Друге — все інше не обійдеться без заперечень.
Адже дана заява викликала справедливе обурення і низку гострих питань як у колективу Українського Дому, який сьогодні напружено працює над вирішенням питання життєдіяльності підприємства в умовах карантину та потребує моральної підтримки, так і у численних партнерів інституції. Важливо, що ані керівника, ані представників Українського Дому у кращих традиціях не було запрошено ані на цю, ані на жодну з попередніх зустрічей з питань обговорення долі музею та його розміщення в УД, незважаючи на те, що директорка Українського Дому Ольга Вієру неодноразово зверталася до багатьох учасників даного обговорення щодо донесення реальної картини потенційних можливостей втілення такої ідеї.
У зв’язку з цим, ми наполегливо просимо публічних відповідей від Міністерства культури на такі питання:
Хто і на якій підставі вирішив, що Український Дім як інституцію у статусі «національний центр», створену для виконання представницьких функцій країни, можна ліквідувати або нівелювати? Чому ревіталізація та переосмислення потребують зміни сутності та існуючої форми діяльності інституції? Чи може певний період ціннісно неефективної діяльності установи стати об’єктивним приводом для заперечення необхідності подальшого розвитку Українського Дому?
Чи є усвідомлення, що Український Дім — це не будівля, а живий організм, установа з непростою і дуже багатою історією, яка вже є вагомою цінністю? На якій підставі Міністерство культури публічно і так відверто демонструє неповагу і повну відсутність інтересу до існуючої організації та до колективу, що надзвичайно напружено і у останній період доволі успішно працює над розвитком Українського Дому?
Чи знайоме Міністерство культури із новою концепцією розвитку Українського Дому, яку було публічно представлено 10 жовтня та направлено міністерству? Чи відомо, що УД розпочав розгалужену мультидисциплінарну програмну діяльність, що передбачає суттєвий розвиток інституції навіть на умовах госпрозрахункової діяльності? Чи відомо, що вже було реалізовано нинішньою командою без жодної копійки державних коштів?
Чи вивчали автори ідеї проблематику будівлі УД та реальні загрози щодо неї? Чи відомо їм про стан будівлі, виявлений під час експертного обстеження у січні-лютому 2020 року, як аварійний 4-го, найвищого ступеня? Чи цікавилися вони вартістю ліквідації аварійності в обсягах сотень мільйонів гривень (у т. ч. термінових робіт на суму 35 млн грн у 2020, 40 млн грн у 2021), а також вартістю загальної реконструкції, що забезпечить відповідну сучасним умовам життєдіяльність установи, у 700 млн грн? Чи вивчалося питання тривалості найнеобхідніших робіт із реконструкції?
Чи знайоме міністерство з інформацією щодо відповідності будівлі вимогам сучасного музею? Чи прораховано, які ресурси та інвестиції необхідні, щоб створити прийнятні умови та, головне, ефективне функціонування музею у даній будівлі? Чи варто створювати музей в одній з найдорожчих за утриманням будівель столиці? Що обійдеться державі дешевше: реставрація УД (який є нововиявленою пам’яткою архітектури) або будівництво нового приміщення? Чи не виникне у нинішніх реаліях черговий довгобуд на уламках зруйнованого Українського Дому, що особливо резонуватиме на фоні недобудованого Мистецького Арсеналу та інших музеїв?
І важливе: чому питання розміщення музею досі обговорювалося не у публічному полі, а вирішувалося кулуарно, без участі адміністрації Українського Дому та інших організацій, які підтримують розвиток Українського Дому, установи, що має і потенціал, і прекрасний бекграунд: закладений від початку зміст, статус, місце розташування, силу бренду. Адже про важливість такої інституційної форми говорить успішна діяльність інших подібних представницьких центрів по всьому світу, у тому числі Українського Дому в Давосі або America House у Києві.
Чи лише нам такими помітними і такими сумними видаються руйнівна традиція стирання пам’яті, відсутність спадкоємності та інтересу до пізнання реальної ситуації, концентрація на виключно власних ідеях, відсутність твердої державницької позиції?
Питань дуже багато, і відповіді на них будуть однозначно не на користь швидких, не достатньо продуманих та неглибоких рішень.
Та одне зрозуміло точно: над ідеєю створення Музею сучасного мистецтва необхідно ще немало працювати. А в Українському Домі можна і необхідно продовжувати процес створення сучасної і дієвої інституції, яка виконуватиме свою, унікальну і надзвичайно важливу функцію. Центру, який представлятиме Україну та її здобутки, об’єднуватиме лідерів та стимулюватиме розвиток креативних індустрій, ініціюватиме міждисциплінарний діалог, сприятиме подоланню культурних дистанцій та стане активним і відкритим суспільним простором у самому серці Києва.
*/
