В один з останніх осінніх днів православні християни відзначають свято, присвячене одному з найбільш шанованих християнських святих — святителю Іоанну Златоусту. Його життєвий шлях — приклад праведного життя, заснованого на традиційних християнських цінностях, в якому немає місця для гордині, зайвого користолюбства і мирської суєти, інформує Ukr.Media.
Історія
Житіє святого Іоанна почалося в 347 р в Антіохії. Народившись в сім’ї забезпеченого чиновника, хлопчик отримав гарну освіту. Він осягав основи філософії і риторики під керівництвом кращих вчителів свого часу. Також в його освіті велика увага приділялася вивченню Святого Письма і молитвам, що допомагають йому розбиратися в питаннях віри і стати на шлях служіння Господу.
У 367 р Іоанн прийняв хрещення. Освічена молода людина успішно пізнавала тонкощі подвижницького способу життя. Прийнявши чернецтво і відмовившись від кафедри єпископа, він на 4 роки йде в мандрівку по пустелі. Тут він створює безліч богословських праць, роботу над якими продовжує, повернувшись в Антіохію. В цей час розкривається його унікальний дар — торкнутися серця і душі людей, несучи їм Слово Боже. Слухачі, що приходили в храм, називали його “Златоуст”.
У 397 р святий Іоанн призначається архієпископом Константинопольським. Багато благих справ, вдалося йому зробити на цьому служінні. До них відносяться:
- утвердження християнської віри серед населення імперії, в тому числі початок християнізації готів і слов’ян;
- будівництво лікарень і шляхових будинків для паломників;
- встановлення повного кола богослужіння;
- викриття вад священства і неправедного життя аристократів.
Наполегливе дотримання своїх принципів і небажання йти на компроміси налаштувало частину візантійської еліти, на чолі з імператрицею, проти святителя. Це призвело до поширення наклепницьких пліток про архіпастиря, спираючись на які його скинули і відправили у вигнання в далекі східні провінції. Але навіть гоніння не завадили йому підтримувати силу духу і віри у своїх послідовників, з якими він вів активне листування. Воно стало приводом для посилення його участі. Взимку 406 р святителя Іоанна наказали перевести в сучасну Піцунду, яка знаходиться в Абхазії. Виснажений жорстоким поводженням і поневіряннями, що підірвали його здоров’я, старий чоловік не витримав довгого переходу і закінчив свій земний шлях 14 вересня 407 р. в селищі Комани.
Святителя Іоанна Златоуста звели в лик святого через 30 років. Його мощі з пошаною перенесли до візантійської столиці і помістили в церкві Всіх Святих. На початку XIII ст. хрестоносці вивезли святиню в Рим, з якого вона повернулася в Стамбул (собор Святого Георгія) на початку XXI сторіччя за розпорядженням глави Римської католицької церкви.
Встановлення свята
День пам’яті Іоанна Златоуста святкувався в християнській церкві в дату його смерті — 13 вересня. Але на цю ж дату припадало одне з основних церковних свят — Воздвиження Хреста Господнього. Тому на Соборі вирішили перенести поминання святителя на 13 листопада за юліанським календарем.
Таким чином, сучасні православні люди відзначають цей день в кінці осені — 26 листопада.
Традиції
День Іоанна Златоуста — одне з основних християнських свят, що має і церковні і народні традиції. Вранці всі православні люди йдуть в храм, щоб піднести святому проповіднику молитву і попросити про допомогу.
Просити його можна про різні потреби, наприклад:
- сприяти справедливому покаранню ошуканців і хабарників;
- допомогти маленьким дітям заговорити;
- направляти в навчанні та оволодінні знаннями;
- позбавити від сум’яття в душі;
- подолати хвороби.
У народі говорили, що в свято не можна лаятися з людьми, злитися і засуджувати їх. Господь бачить всі таємні помисли своїх дітей і покарає заздрісних і злих людей. Втім, цьому правилу потрібно слідувати і в будь-які інші дні.
За старих часів після відвідин церкви господині починали готувати з борошна нового помелу. Ліпили із запасом вареники з різними пісними начинками, так як попереду чекав Різдвяний піст.
День свята Іоанна Златоуста — час, коли всім православним людям слід задуматися про своє життя, його відповідність християнським заповідям.
Важливо! Істинно віруюча людина повинна пам’ятати, що віра визначається не розміром християнських символів, що носяться на тілі, і зовнішньому дотриманні церковних традицій, а духовним вдосконаленням і слідуванню заповітам і прикладу Предстоятелів Господа.
