Православна церква 6 травня вшановує пам’ять убієнного Георгія Ліддського. Він будучи праведним і переконаним християнином піддався восьмиденним катуванням під час великого гоніння і поніс страждання в ім’я релігійних переконань, інформує Ukr.Media.
Західне ім’я не прижилося на Русі, тому було замінене на приємні слуху Юрій і Єгорій, тому цю дату в народі називали Юр’їв день або Єгорій весняний.
Історія житія великомученика
Георгій Каппадокійський жив в 3 столітті на території сучасної Туреччини (раніше — Мала Азія) в сім’ї сенатора і військовоначальника Геронтія і багатої провінціалки Поліхронії. Після загибелі батька він разом з матір’ю переїжджає в Лідду, де приймає рішення вступити на військову службу до імператора. Фізично сильний і мужній, блискучий ерудицією і розумом, Георгій швидко звертає на себе увагу Діоклетіана, який призначає чоловіка одним з тисячоначальників, командувачів цілим підрозділом бійців. Він сподівався, що вірною службою і стабільною працездатністю затвердить свої позиції в очах правителя.
Коли молодій людині було 20, Поліхронія вмирає і залишає у спадок синові майно та фінансові кошти. Все це Георгій роздає бідним Нікомідії і вирішує не приховувати більше своїх релігійних уподобань — прийшовши до двору Діоклетіана він відкрито повідомляє про своє причастя до християнства.
Збожеволілий тиран наказує схопити і піддати єретика катуванням. Коли поплічники царя підштовхували святого списами в приміщення темниці, піки зламалися як сірники. Здивовані воїни поклали і до стовпців прив’язали Георгія Побідоносця, поклавши на його груди кам’яну брилу. На наступну добу святого катували колесуванням — найбільш ганебним і болісним методом страти, що мало на увазі під собою злам великих кісток покараного, а потім покладання покаліченої людини обличчям до неба на колесо, надіте на жердину, де він вмирав від больового шоку. Коли праведник перестав подавати ознаки життя, з небес спустився ангел Господній, і Георгій привітав його як ні в чому не бувало. Коли бранця зняли, то побачили, що він залишився неушкоджений. Розгніваний деспот наказав кинути його в яму з негашеним вапном, а потім перебити ломами всі кістки на тілі чоловіка. Зі світанком всі рани зцілилися.
Через день Діоклетіан придумав нове покарання, змусивши інакомислячого бігти вулицями в розпечених вогнем залізних чоботях, всередині яких були вбиті цвяхи. Так і не досягнувши бажаного результату летального результату імператор віддає вказівку побити неугодного батогами до кісток. На сьому добу Єгорія (церковне ім’я) змусили випити дві чаші — одну зі зіллям божевілля, іншу — умертвіння, але і це не зашкодило йому. Тоді святого знову взяли під варту. Там він висловлює волю про транспортування після смерті власних мощей до Палестини.
На восьмий день тортур великомученика обезголовили разом з дружиною правителя, Олександрою Римською, яка побачивши чудеса зцілення тіла і духу увірувала в Бога. Пізніше над гробницею в Лідді, де похований чоловік, був збудований храм його імені, і мощі його продовжували цілити хворих і виконувати заповітні бажання нужденних. Деякі частини останків донині знаходяться в храмах Парижа, Риму, Венеції, Праги і Кельна.
Як свято відзначалося на Русі
На Єгорія весняного прийнято було приступати до посівних робіт, окропляючи землі освяченою в храмі водою і примовляючи молитви на високу врожайність. В цей же день приділяли велику увагу домашній худобі. Її мили і вичищали, ситно годували, прибирали дочиста хлів і обкурювали периметр будівлі пахощами в надії на здоров’я парнокопитних. Пастухів, які фактично забезпечують збереження живності, зазивали в будинок і обдаровували невеликими подарунками, частіше їстівними.
В’язати або прясти з вовни категорично заборонялося — це може згубно позначитися на житті тварин. Вважалося, що це приваблювало вовків, які дочекавшись поки пастухи зазіваються, погублять овець і корів.
