Відомий органіст, піаніст і дириґент, заслужений діяч мистецтв України Георгій Курков дасть два концерти у Львівському органному залі. 8 березня він зіграє органний речиталь із творів Йоганна Себастьяна Баха, Ференца Ліста, Самуеля Шейдта та інших. А 10 березня Георгій Курков дириґуватиме Луганським філармонійним оркестром у Львівському органному залі, який виконає симфонічні полотна Золтана Алмаші, Юрія Шевченка та Георгія Майбороди.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1581128 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1581128{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }
Із Георгієм Курковим говорили про відновлення зруйнованого органа у Вінниці, повернення на сцену забутих українських імен, про те, як поєднувати діяльність органіста, дириґента й керівника колективу, а також про виступи з дружиною органним дуетом.
Ви починали свою музичну освіту як піаніст. Як у ваше життя прийшов орган?
Мені повідомили, що у Вінниці відкриватимуть органний зал, коли я навчався в асистентурі Ленінградської консерваторії. Відтоді я почав інтенсивно займатись пошуком і закупівлею нот, заняттями на інструменті, складанням перспективних програм. Це були 1982-84 роки. У 1985 році органний зал відкрився. Було багато різноманітних концертів, програм, гастролей. Але це тривало лише до 1991 року. Через різні політичні махінації, органний зал впав відкупною жертвою у передвиборчій боротьбі між РУХом і КПУ. Хоча це інша історія.
Наш орган, вірніше його рештки, пролежавши 8 років на різних складських майданчиках Вінниці, був відновлений, але вже як літургійний інструмент в Храмі Діви Марії Ангельської, що належить Братам Меншим Капуцинам. З 1999 року проводяться органні фестивалі «Музика в монастирських мурах». На сьогодні їх було 25. На цих фестивалях виступали органісти насамперед з України, Польщі, а також Чехії, Угорщини, Англії, Шотландії, Німеччини, Австрії, Голландії, Франції, Молдови, Литви, Латвії тощо.
Ви брали участь у семінарах таких легендарних органістів як Лео Кремер та Йоган Труммер. Розкажіть про ваш досвід спілкування з цими майстрами.
З Лео Кремером відбувалися майстер класи і семінари органістів всього тоді СРСР. Я був лише на майстер класі в Латвії – Рига, Валмієра. Для всіх особливо був у новинку підхід до органної артикуляції. Власне те, чого навчав ще Йоганн Себастьян Бах, – мистецтво так званої розрізненої гри, що розкриває мотивну побудову, окреме фразування голосів при їхньому одночасному проведенні.
З Йоханном Труммером я познайомився на його семінарах-майстеркласах з органістами різних країн у Граці. Потім ми потоваришували, обмінювалися концертами. Він теж велику увагу приділяв інтерпретації барокової музики.
Ви були одним із ініціаторів відновлення зруйнованого органа органа фірми Sauer у костелі капуцинів у Вінниці разом із Єжи Куклею. Цікаво дізнатися більше про цей етап.
Я не був ініціатором відновлення. Коли органний зал було фактично знищено, я втратив надзвичайно багато, зокрема заплановані гастролі до Лондона і Турина. Але «смерть» органа викликала до життя появу камерного оркестру у Вінниці – першого професійного колективу академічного спрямування.
Камерний оркестр «Арката» виник тоді, коли вінницька філармонія не мала вже навіть свого приміщення. Своєю діяльністю колектив заповнив мовчазну пустелю в царині
класичної музики у Вінниці. Коли ми з «Аркатою» були вдруге на гастролях в Польщі, то зустрілися в Стальовій Волі з тодішнім гвардіаном і настоятелем капуцинського кляштору братом Юстином Русіним. Він повідомив мені про те, що йому віддають
рештки органа безоплатно. Просив мене порадити майстра. Я йому запропонував двох – Єжі Куклю й органну фірму Зих: батька й сина. Їхню роботу я знав. Єжі Кукля майже гратіс, тобто задарма, провів складну роботу з відродження органу, пошуку втрачених деталей, труб, абстрактів, віндлад, мотора… Я лише допомагав вивозити частини інструменту і для інтонування надав касету з останнім концертним записом нашого інструменту. 17 травня 1999 року орган знову ожив. На його фронтоні написано «Помреш, щоб воскреснути».
Окремо хочу поговорити про вашу композиторську діяльність. Ви є автором численних органних аранжувань. Як ви працюєте над ними? Які секрети створення органних перекладень відомих творів?
Композиторською мою практику різних аранжувань і створення декількох композицій назвати можна з великою натяжкою. Так, я написав, ба навіть видав декілька збірок фортепіанних творів для дітей, які розійшлися моментально. У мене навіть авторського примірника не лишилося, тільки копія. Аранжування для оркестру і для органа роблю тоді, коли абсолютно нагально потрібно, або дуже люблю твір, який хочу опрацювати для органа. Так було з «Ми є» Юри Шевченка, «До Марії» Ганни Гаврилець 2022 року. «Місто Марії» Золтана Алмаші мене просто закохало в себе. Готуючись до спільного з Золтаном концерту, я спочатку хотів опрацювати цей твір для челлі з органом, але потім вирішив зробити це для органа соло, бо таким чином міг його виконувати, не шукаючи віолончеліста. Це була слушна думка, бо після Вінницької прем’єри «Місто Марії» для органа соло звучало в Одесі, Хмельницькому, Мадриді, Каунасі, Пєштянах, Львові, Рівному. Ноти мене попросили колеги з Польщі, України, Білорусі, Іспанії.
На вашому органному концерті 8 березня звучатиме ваш твір Diesix. Розкажіть про нього.
Diesix написано 1989 року до 90 річчя з дня народження вінницького фольклориста Родіона Андрійовича Скалецького, до речі, його ім’я тепер носить одна з вулиць нашого міста. Він був вояком однієї з дивізій Червоного козацтва. Практично весь особовий склад цієї дивізії був знищений в 30 роки ХХ століття. Скалецькому вдалося вижити, мандруючи селами, манівцями, збираючи фольклор. Цей твір його пам’яті, де використані дві теми: «Думи мої…» і «Журавлі»
або «Чуєш, брате мій» Це твір про внутрішню еміграцію людини. Для того і подвійний сенс назви: die six і Dies iks, тобто день шостий – день створення людини, і день ікс – коли людина закінчить свій шлях. Мені дорікали польські колеги, що тональність мі бемоль мінор дуже складна для читки й виконання і найбільш за все відображає внутрішні страждання людини. Але натомість в кінці твору звучить оптимістичний і урочистий Мі бемоль мажор.
Знайшла інформацію, що другу вищу освіту ви отримали також за спеціальністю «дириґент». З 1993 року керуєте академічним камерним оркестром «Арката». А на концерті в Органному залі також дириґуватимете Луганським філармонійним оркестром. Як вдається поєднувати дві іпостасі – органіста та дириґента? Які навички треба мати для тої та іншої спеціалізації?
Освіти дириґентської я не отримав, як Валерій Матюхін, або Ніколаус Арнонкур. Камерний оркестр «Арката» виник 1993 року, бо «попіл Клааса бив мені в груди». У Вінниці був знищений органний зал, у філармонії не було власного приміщення, артисти ходили по школах і підприємствах як бродячі бременські музиканти. Я, щоправда, мав гастролі Україною як піаніст і трохи їздив до Польщі як органіст, не маючи інструмента. Тоді там майже у кожному невеличкому місті був
хоча б напівпрофесійний оркестр. У нас цього не було. Тому разом з купкою однодумців ми зорганізувалися у камерний оркестр. Коли мене питали, хто буде диригентом, я відповідав: «Я, бо не граю на жодному струнному інструменті». На мені тоді було все – від організації приміщення, програми, пошуку пультів, струн, інструментів. Контрабас мені пощастило тоді отримати, віддавши за нього три літри оковитої. До моменту організації оркестру я мав досить непогану практику гри з оркестрами і хорами як піаніст і органіст з такими диригентами, як Товій Лівшиць, Равіль Мартинов, Аркадій Вінокуров, Томаш Шредер, Шимон Кавалла, Віталій Газінський. Власне у Віталія Газінського, чудового диригента-хормейстера я отримав декілька «уроків», хоч спілкувались ми з ним надзвичайно тісно, готуючи такі проекти, як «Глорія» Вівальді, «Реквієм» Моцарта, «Магніфікат» Баха тощо.
Оркестрово-хоровими творами дириґував я, готували колективи нарізно. Але співпраця була цікава і плідна. До слова, навчаючись в асистентурі я вільно ходив на уроки до Іллі Олександровича Мусіна. Це був велет дириґентської педагогіки.
Орган і дириґентуру поєднує найперше музика, складність координації рухів – два (мінімум) мануали і педаль у органістів, різниця функцій двох рук диригента, одночасність різних кутів зору – в партитуру і в оркестр. Але музика скрізь найголовніша. Коли вона присутня, все інше відходить на дуже тилове тло.
На концерті 10 березня на слухачів органного чекає дуже цікава та нетривіальна програма з блискучих симфонічних творів українських композиторів – Георгія Майбороди, Юрія Шевченка, Золтана Алмаші. Чому обрали саме ці твори? Чим вони особливі?
Георгій Майборода – невдячно забутий, колись багато виконуваний автор. Писав яскраву образну музику європейської якості. Ноти я отримав від його колишнього учня, мого давнього друга, Володимира Петровича Гронського, композитора, члена спілки кіномитців і композиторів. Його непокоїло, що Україна так швидко забуває своїх митців, шукаючи чужого. Сюїта «Король Лір» – яскрава, музично образна, професійно зроблена, емоційно захоплююча.
З Юрієм Шевченком ми разом навчалися в консерваторії, він знайшов себе в театральній музиці, в опрацюванні відомої музики на свій лад, як це робили до нього Бах, Вальтер, Мекк, опрацьовуючи інструментальні концерти сучасників для органа. Сюїта з балету «Запорожець за Дунаєм» звучить надзвичайно свіжо, дотепно, без архаїки, з використанням сучасних засобів оркестрової виразності.
Симфонієта Золтана Алмаші – це перлинка в його багатій творчості. Музика, яка викликає посмішку здивування, захоплює емоційно, але завершується неочікуваним запитанням, ніби в передчутті чогось невідомого.
Ви народилися в Хмельницькому, але з 24 років працюєте і живете у Вінниці. Розкажіть, чим вас захопило це місто і чи хотіли ви колись переїхати?
Хмельницький теперішній – це зовсім інше місто в порівнянні з періодом моєї юності. Місто з гарною інфраструктурою, чудовою філармонією, симфонічним і камерним оркестром, ансамблем пісні і танцю, які в колаборації спроможні ставити опери і навіть балети. У Вінницю ми з сім’єю приїхали «за направленням» після консерваторії, думали переїхати, але так і лишилися. Є поле для діяльності, творчості, самореалізації, хоча багато творчих проєктів здійснюються не завдяки, а всупереч, але поступ відбувається.
Мало того, у таких містах, як Вінниця жити комфортно: гарний транспорт, гарне обслуговування, медицина, та й клімат і природа навколишня чудові.
Ви є організатором численних музичних фестивалів з середини 1990-х років, коли це було набагато важче організувати, ніж сьогодні. З якими складнощами ви стикалися і які спогади залишилися у вас із тих подій?
У 90 роки ми були молоді й завзяті. Труднощі нас лише підбадьорювали. Як завжди це були нерозуміння з боку «керівних» верств, відсутність фінансової підтримки. Але все компенсувалося можливістю створювати гарні речі – ніхто практично не заважав.
Прочитала, що ви часто виступаєте органним дуетом зі своєю дружиною Єлизаветою Білокопитовою. Чи важко поєднувати сімейне життя із професійним?
Ми з дружиною познайомилися ближче в Києві, бувши студентами, коли разом грали Перший Концерт Шостаковича на консерваторському конкурсі. Солісткою була моя майбутня дружина, я їй акомпанував. Зараз ми теж дуетом працюємо в оркестрах філармонії, а органний дует – це теж задля повноти мистецьких відчуттів. Ми разом граємо років може з десять. Це дає нам разом пускатися в гастрольні мандри по Україні і Європі.
Минулого року концертували в Словаччині, Литві і Іспанії. В Каунасі відвідали музей Чюрльоніса, в Мадриді – Прадо. Чи важко поєднувати? Ні, це приємно, бо в наших суперечках народжується щось цікаве і яскраве. Ця творчість лише тісніше поєднує. Напевне тому, що ми є однодумцями, без заздрості одне до одного.
Фото надані Георгієм Курковим.
Довідка: Георгій Курков – дириґент, органіст, педагог, Заслужений діяч мистецтв України, доцент Вінницького Державного педагогічного університету імені Коцюбинського. Народився у Хмельницькому, навчався в музичному училищі імені Заремби. Здобув музичну освіту в Київській Державній консерваторії (нині Національна музична академія) та аспірантурі Ленінградської консерваторії по класу фортепіано, органа та теорії виконавства. З 1993 року Курков є організатором та художнім керівником камерного оркестру Вінницької обласної філармонії Arcata. Гастролював багатьма країнами Європи як органіст та керівник оркестру. Є ініціатором та організатором фестивалів та концертів у рідному місті. Георгій Курков також був одним з організаторів відновлення зруйнованого органа фірми W. Sauer у Вінниці.
