Сьогодні люди у фразу “поставити свічку” вкладають зовсім інше поняття. Іноді навіть не мають нічого спільного з молитвою. Дехто навіть каже, що він зайшов у храм не помолитися, а поставити свічку. Але водночас треба пам’ятати, що Бог не торгує свічками, не змінює на якісь блага. Звертатися до Господа з молитвою потрібно просто, щиро, але палко, від щирого серця. Можна щиро звернутися до Матері Божої, до всіх святих і допомога буде надана кожному, тільки з вірою та з чистим серцем, інформує Ukr.Media.
Молитва і свічка — речі невіддільні і “поставити свічку” без молитви виглядає дуже дивно. Людина якраз і покликана у храмі молитися. Інша справа, як вона це робить. Одні закликають Бога, роблячи поклони, другі — запалюючи свічки, треті підносять молитви, сидячи скромно в куточку, четверті — стоять зосереджено. Тобто свічки — це вже супутні речі і не потрібно робити на цьому акцент. Так, це маленька посильна жертва Богу, але не суворе зобов’язання.
Не можна говорити про жорсткі правила, скільки людина повинна поставити свічок, і як вона повинна робити це. Звичайно, бажано, щоб людина зайшовши у храм, вклонилася перед головною іконою або підійшла до образу Спасителя, Матері Божої, а потім уже до всіх інших улюблених святих. Але це справа вільна. Знову ж таки, це не жорстке правило, а один із принципів відвідування храму. Все залежить від розташування людини, її внутрішнього бажання, головне, щоб цей час було присвячено молитві.
Важливо думати: не кому свічку поставити, а про те, як залишити за порогом храму всі свої побутові справи, думки, плани на майбутнє, спогади про минуле. А це чималі труднощі для людини, яка звикла весь час обмірковувати, перебувати в метаннях, жалю, мріях. Залишити за порогом храму всі свої справи, суєтні тривоги, непотрібні страхи. Це насправді є неабиякою складністю для сучасної людини. Свого роду акт духовної справи.
Людині потрібно і важливо зайти до храму та завмерти. Дивитися на свічку, що горить, або просто заплющити очі, а не давати волю очам бігати з боку в бік. Потрібно постаратися розлучитися з думкою, сміттям на порозі храму. Увійти і провести час, як час спілкування зі своїм Творцем, Батьком Небесним. Решта є супутніми, другорядними речами.
А кому і куди поставити — це питання приватні, особисте вирішення кожного.
Ідучи з храму, треба згадувати, що читали зі святих Апостолів, що з Євангелія, про що говорив батюшка у проповіді та міркувати про це в дорозі. У храм потрібно заходити вже молячись, і йти молячись. А не зайшов постояв-вийшов. Важливо виносити з храму благодать у цей холодний світ, щоб там хоч трохи ставало “тепліше”. Не можна до храму зайти і вийти однією людиною. Потрібно виходити краще. А для цього до храму, богослужінь потрібно ставитися як до серйозної духовної праці.
