У квітні 1903 року славетний композитор Ґустав Малер дав у Львові два концерти, а також залишив схвальні відгуки про відвідини Львівської опери.
7 липня 2020 року виповнюється 160 років із дня народження відомого австрійського композитора і диригента єврейського походження Густава Малера. На межі ХІХ-ХХ століття він був одним із найвідоміших творців симфоній, продовжуючи розвиток цього жанру після Бетховена, Брукнера та Брамса, щоправда його твори не надто були оцінені сучасниками за життя композитора.
Ґустав Малер, 1907 рік
Але справжнє визнання він отримав як диригент Віденської опери: його каденцію впродовж 1897-1907 рр. називають «золотим періодом» в історії цього театру. Малер був знаний вимогливістю і непоступливим характером, досягаючи ідеального виконання від оркестру і примхливих «зіркових» солістів, і навіть виховував віденську публіку, не дозволяючи заходити до зали після початку твору. Певною мірою він повпливав на ту естетику слухання класичної музики, якої ми дотримуємося зараз: вдумливе сприйняття в ідеальній тиші, а не музичний фон заради розваги. Після Відня, Малер також працював диригентом Метрополітен-опери у Нью-Йорку.
«Львівське меню» від Малера
До Львова Малер прихав з гастролями у 1903 році, прибувши вранці 31 березня, про що повідомили львівські газети: «Густав Малер прибув вчора до Львова і вже розпочав оркестрові репетиції до концертів, що відбудуться у Філармонії в четвер і суботу (2 та 4 квітня – ред.) під його керівництвом» («Gazeta Lwowska», №74, 1 квіт. 1903 р.). Філармонійні концерти на той час відбувалися у театрі Скарбка (тепер – це Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької).
У день приїзду Малер відвідав Великий міський театр (як тоді називали Львівську оперу) і поділився своїми враженнями у листі до дружини: «Отож, учора ввечері я слухав оперу Пуччіні «Тоска». Це з усіх оглядів чудовий спектакль, і навіть дивно, що в австрійському провінційному місті можна знайти щось схожого».
Свою оцінку Малер продовжив добрячим сарказмом на адресу італійського композитора Джакомо Пуччіні, автора славнозвісної «Тоски»: − «Але сам спектакль! В першій дії – папська процесія з безугавними дзвонами (їх довелося спеціально доставляти з Італії); в 2-ій дії – одного піддають тортурам так, що він огидно верещить, а іншого вбивають гострим хлібним ножем. − 3-я дія, в якій відкривається вид на Рим з цитаделі, знову ціла дзвенить, причому дзвенить зовсім інший набір дзвонів; і якийсь загін солдатів когось розстрілює. Перед початком стрілянини я встав і пішов. Нема чого й казати, що все в цілому зроблено майстерно, але тепер кожен швець чудово інструментує.
Львівська Опера на початку ХХ століття
Зрештою, вбраний у біле директор запросив мене в свою ложу; у нього ж я повинен обідати в п’ятницю. Репетиції з оркестром, хоч і дуже недисциплінованим, але вкрай доброзичливо налаштованим, ідуть чудово, так що я переношу все весело; до того ж, і меню цього разу таке, що обов’язково зірве оплески» (Готель «Жорж», Львів, 1 квітня 1903 р.) [1].
Відвідини Густавом Малером оперного театру не пройшли повз увагу преси: «Малер, відомий диригент придворної опери у Відні, був вчора на виставі «Тоски» і палко аплодував всім виконавцям, а також керівнику оркестру – п. Спетріно» («Gazeta Lwowska», №75, 2 квіт. 1903 р.).
Що ж було «у меню» львівських філармонійних концертів Густава Малера? Його власна Симфонія №1 та перлини симфонічної музики його попередників – Симфонія №7 та увертюра «Леонора» Л. ван Бетовена, увертюри та симфонічні фрагменти з опер «Трістан та Ізольда», «Тангойзер», «Нюрнберзькі мейстерзінгери» Ріхарда Вагнера і «Римський карнавал» Гектора Берліоза.
Ґустав Малер, 1902 рік
Критики відзначали, що це був один із кращих, незабутніх концертів, щоправда львівська публіка була не надто активною, і у залі виднілися порожні крісла:
«Оркестр … вчора пережив один із найкращих своїх вечорів: грав під орудою Густава Малера, і грав так, як ніколи досі, навіть у концерті під керівництвом Ріхарда Штрауса», − тут рецензент пригадав авторський концерт ще одного зіркового композитора того часу – Ріхарда Штрауса, що відбувся у січні 1903-го. І далі продовжив: «… Ця диригентська паличка, що рухалася із надзвичайним спокоєм, навколо розкидала проміння великої енергії і волі. Здавалося, слухали її не тільки учасники оркестру, але й відвідувачі філармонії. Стих навіть той, добре нам знаний шум, який завжди супроводжує концерти, немов присоромлений очевидною ритмічністю і чистотою, яких ми раніше від нашого оркестру не чули».
Цитати за книгою Лідії Мельник «Музична журналістика: теорія, історія, стратегії. На прикладах із щоденної преси Львова від початків до сьогодення».
Фото з відкритих джерел.
