Незважаючи на те, що Ісус Христос був схоплений і розп’ятий римлянами, його затриманню та страті посприяли фарисеї, інформує Ukr.Media.
Вони жорстоко критикували його вчення та послідовників, їхній полеміці приділяється особливе місце в Новому Заповіті.
Хто ж такі фарисеї і чому вони так нетерпимо поставилися до Ісуса та його настанов?
Ким були фарисеї, садукеї та ессеї
Основні відомості про них ми отримуємо з Нового Заповіту та з праць іудейського історика Йосипа Флавія, який, як вважають, сам міг належати до фарисеїв. За часів Христа в Іудеї існувало три релігійні партії або течії: фарисеї, садукеї та ессеї.
Партія садукеїв була найменш чисельною течією. При цьому саме вони займали найпрестижніше суспільне становище. Вони належали до священницької аристократії. Назва “садукеї” очевидно походить від імені Садока — першосвященика за царя Соломона.
Садукеї чинили найжорстокіший суд. Найвищим органом юридичної влади того часу був Синедріон. Першосвященики Анна та Каяфа, які його очолювали, винесли обвинувальний вирок Христу. А ще саме першосвященики підговорили Юду видати Учителя римлянам.
Головними ідеологічними та політичними противниками садукеїв були фарисеї. Між цими двома школами постійно виникали розбіжності та конфлікти з богословських питань. Зокрема, фарисеї були проти еллінізації, яку підтримували садукеї, різко засуджували римську владу в Іудеї.
Назву “фарисеї” приблизно можна перекласти як “відокремлені”. Мається на увазі, від гріха, скверни та пороку. Фарисеї виступали за найсуворіше дотримання релігійних заповідей і різко засуджували інакомислення.
Це були дуже освічені та начитані люди. Фарисеї намагалися систематизувати приписи Старого Заповіту та привести їх до чіткої форми. Але іноді у своєму духовному завзятті вони перегинали палицю. До чого це призвело, побачимо далі.
Нарешті, були ще ессеї. Якщо у фарисеїв і садукеїв були свої розбіжності, то ессеї взагалі вирішили припинити відносини з Храмом. Причому деякі з них, найрадикальніші, розірвали навіть зі світським життям в принципі і почали засновувати власні общини.
Фарисеї в Новому Заповіті
Ось така ситуація спостерігалася в Іудеї у I ст. н. е. Коли Ісус Христос почав проповідувати і збирати навколо себе послідовників, його відносини з фарисеями загострилися. Причому почалося це навіть раніше зіткнень з Христом. Ще коли Іван Хреститель почав хрестити людей в Йордані, фарисеї виступили з різкою критикою проти нього. Вони запитували, за яким правом він робить це, не будучи Месією.
Але цікаво ось що: Ісус поділяв багато положень з фарисейського вчення, наприклад про воскресіння з мертвих, про духів та ангелів. У проповідях він відзначав, що необхідно слідувати приписам, яким навчають фарисеї:
“На Мойсеєвому сидінні засіли книжники й фарисеї; тож усе, що вони велять вам дотримуватися, дотримуйтеся й робіть”
Водночас самих фарисеїв він засуджував. І причиною його критики було те, що вони не слідують Закону, якому навчають, і погрязли в гріхах:
“за справами ж їхніми не чиніть, бо вони говорять, та не роблять”
Природно, фарисеям таке сподобатися не могло. Вони були впевнені у власній праведності та моральності. І раптом з’явився хтось прибулий і кидає їм в обличчя звинувачення в лицемірстві та самолюбстві.
Наприклад, одним з приводів для зіткнень стала любов фарисеїв до багатства. Вони розглядали його як милість Божу, нагороду за праведні діяння. Але, як відомо, Ісус різко засуджував сріблолюбство. Замість того щоб накопичувати багатства, навчав він, потрібно чинити благі діяння та допомагати ближньому.
Були й інші причини конфліктів. Наприклад, фарисеї звинувачували Христа, що він зцілює людей у суботу. Цей день тижня вважається священним, і в суботу не можна виконувати ніякої роботи. Цього правила фарисеї неухильно дотримувалися. Зцілення Ісусом хворих сприймалося ними як робота, тобто порушення Шабату. Те, що він при цьому творив добро, значення не мало. Порушив, і все тут.
Іншого разу учні Ісуса нарвали на полі колосків у суботу і з’їли їх. Це теж було розцінено як робота, збір врожаю. Випадок став черговим приводом для нападок. Навіщо Ісус йшов на подібні провокації? Для нього це була можливість обернути звинувачення противників проти них же, показати, що за показним благочестям ховається порок.
Одного разу фарисеї навіть хотіли вбити Христа, закидавши його камінням. Але він продовжував викривати їхні гріхи, звинувачувати їх у лицемірстві та жадібності. Так що нелюбов фарисеїв і садукеїв до Ісуса Христа була взаємною. Траплялися й винятки. Наприклад, фарисей Никодим підтримував його вчення і висловлювався на його захист.
Слово “фарисей” використовується і в наш час. Воно стало синонімом релігійного лицемірства та самовдоволення.
