Актуальні новини

Нові-старі кінопрем’єри: «Париж, я люблю тебе» та «Мангеттен» знову у прокаті

Чудова річ, яка сталась з нашим кінопрокатом – показувати на великому екрані фільми, які були зняті давно, проте стали evergreen кінематографа. Можливість подивитись шедеври на великому екрані годі переоцінити. Це і можливість отримати гарантоване задоволення без ризиків розчаруватись, і прекрасна кіноосвіта.

Двадцять арондисманів кіно

@media (max-width: 640px) {
#mobileBrandingPlace1535558 {
padding-bottom: 56.21%;
z-index: 9;
}

.simple_marketplace_news_list #mobileBranding1535558{
margin: 0!important;
}
}

У повторний прокат виходить чудовий альманах «Париж, я люблю тебе». Фільм 2006 року не лише залишається таким, який хочеться пепреглядати та перебирати як намисто. Він дав початок цілій низці подібних збірок.

Його прем’єра відбулась у 2006 року в програмі Каннського фестивалю «Особливий погляд».

Ідея продюсера Клоді Оссар (вона продюсувала, серед усього іншого, стрічки Жана-П’єра Жене) виявилася простою, проте напрочуд результативною: під однією назвою вона зібрала двадцять режисерів з усіх усюд, і кожен мав зняти новелку про місто світла та кохання, як називають Париж у путівниках. Клоді Оссар вирішила перетворити на Париж кіномісто. Для цього їй знадобилося 180 тисяч євро та дві тисячі візитів у мерію, щоб «вибити» всі необхідні дозволи на зйомки. Вона ж і об’єднала усі двадцять новелок в один фільм, який можна вважати майстер-класом для тих, хто знімає короткометражки.

Зрештою, кожен із авторів міг повести не один майстер-клас: Альфонсо Куарон («І твою маму також»), Валтер Саллес («Щоденники мотоцикліста»), Вінченцо Наталі, Александр Пейн («На узбіччі»), Сільвіан Шоме («Тріо з Белльвіля»), Гас ван Сент («Слон»), Жерар Депардьє…

Звичайно, не всі двадцять короткометражок зняті на одному рівні, проте в цілому збірка вийшла дуже високої якості і вражає не лише віртуозним умінням вкласти яскравий сюжет у п’ять хвилин, але і розмаїттям. Трагікомічна новела братів Коенів «Тюільрі» розповідає про пригоди туриста-невдахи, «Ейфелева вежа» Сильвіана Шоме (автор блискучого «Тріо з Бельвіля» розповів, що вибрав Ейфелеву вежу як найбільш «мультяшний» персонаж у Парижі) вражає поєднанням дитячої безпосередності та віртуозності, Фанні Ардан та Боб Госкінс розігрують блискучий дует в «Пігаль», Саллес у «16-му арондисмані» розкриває соціальну драму у виконанні нової колумбійської зірки Каталіни Сандріно Морено, високу трагедію грає Жюльєтт Бінош у «Площі Перемоги», Альфонсо Куарон у «Парку Монсо» кількома штрихами змальовує історію батька та доньки у чудовому виконанні Ніка Нолте та Людівін Саньє (щоправда це не першкодило Куарону пожалітися журналістам, що усі добрі місця в Парижі вже захопили американці Коени та Пейн.

  Регіна Тодоренко розповіла, як поєднує мамські будні з роботою телезірки

Пейн же заперечив, і заявив що вибрав свій шматок міста тільки тому, що там живе його добра знайома), Наталі Портман переживає кохання завдяки Тому Тикверу та «Сан-Дені», Джина Роуленд спробувала себе як сценарист у режисерському дебюті Жерара Депардьє «Латинський квартал», а Елайджа Вуд стає вампіром в «Кварталі Мадлен» (свого часу Роберт Родрігес оголосив, що з такими очима Вуд має бути маньяком, проте поза екраном Елайджа не схожий ані на маньяка, ні на вампіра. Скоріше на сром’язливого підлітка з провінції, який ходить із «мильничкою» та фотографує все, що бачить і дуже незручно почуває себе у центрі загальної уваги). У цій же ж новелі партнеркою Вуда стала тоді ще маловідома українська акторка Ольга Куриленко.

А гімном Парижу, при тому без пафосу, натомість із гумором і легким смутком звучить фінальна новела Александра Пейна «14 арондисман».

На жаль, сьогодні цей фільм ще є своєрідною даниною пам’яті чудовому французькому актору Гаспару Ульєлю. Його робота у новелі Гаса ван Сента була одніє із перших у кар’єрі. Актор трагічно загинув у січні 2022 року.

«Я маю запитання на усі ваші відповіді»

Вже ніби стало добрим тоном у кінотусовці міркувати про те, що Вуді Аллен, чия продуктивність вражає, вичерпався, що його нові картини – самоповтори або самопародії. Що видатний нью-йоркський невротик використовує одні й ті самі кліше. Тут можна довго сперечатись, бо Аллен прекрасний завжди. Проте усі суперечки стишуються, коли йдеться про його «Мангеттен», визнаний шедевр, знятий у 1979 році. Деякі критики навіть вважають його головним фільмом режисера.

У фільмі знімались сам Вуді Аллен, Даян Кітон, Майкл Мерфі, Меріел Хемінгвей, Меріл Стріп.

  Глава Мінінформації пообіцяв не вводити реєстрацію інтернет-видань, - Лещенко

«Завжди запрошую хороших акторів. З ними не потрібно багато працювати. Хитрість полягає в тому, щоб найняти видатних професіоналів, а потім просто відійти у бік і дивитись, як вони працюють. Люди, з якими я працював, стали такими ще до того, як знялися у мене. Все, що я роблю, це наймаю талановитих людей і не дозволяю собі зіпсувати їх роботу», – говорить Аллен.

Бажаючи кинути обридлу роботу і звичне коло знайомств, телевізійний сценарист заводить роман з коханкою свого друга. І знову опиняється в замкнутому колі брехні, лицемірства, марнослів’я. Несподівано для себе він робить відкриття, що треба більше довіряти людям.

Тонкий та іронічний фільм є також і пародією на нью-йоркських інтелектуалів. Однією із його окрас є музика Гершвіна та панорами улюбленого міста Аллена, шанувальника парадоксів.

«Мангеттен» я ненавиджу так сильно, що хотів свого часу викупити його у студії за мільйон доларів», – говорить він.

Фільм відкриває запаморочливо красива сцена із панорамою міста, яку супроводжує монолог головного героя (самого Аллена). Оператор Гордон Вілліс віртуозно перемикається з масштабних міських краєвидів на крупні плани та інтер’єри.

Чорно-біле кіно містить сотні відтінків і міста, і його мешканців, їх емоцій та нескінченних розмов.

Романтика, скепсис, іронія, песимізм тут переплавлені та чергуються ніби у ритмах обожнюваного Алленом джазу.

До слова, Аллем мріяв зняти Мангеттен під дощем, проте продюсери називали цю ідею надто дорогим задоволенням.

«Якби у мене було сто мільйонів, я їх усіх витратив би на дощ. Це головна моя проблема – щоразу, коли говорю продюсерам, що хочу сцену з дощем, вони починають страшно тиснути: це так дорого!», – жалівся він.

  Джуд Лоу одружується зі своєю давньою знайомою

Аллену вдалось здійснити своє бажання річно через 40 років після «Мангеттена», знявши «Дощовий день у Нью-Йорку».

Залишити відповідь