Новий фільм Валентина Васяновича «Відблиск» увійшов до основної конкурсної програми 78-го кінофестивалю у Венеції (Мостра), де позмагається за головну нагороду «Золотого лева». Прем’єра відбудеться у вівторок, 7 вересня.
У фільмі йдеться про лікаря-добровольця, який після повернення з полону намагається пристосуватися до мирного життя. Він спілкується з колишньою дружиною та своєю 12-річною донькою, яка також травмована через смерть близької людини на війні.
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1525659 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1525659{ margin: 0!important; } }
Валентин Васянович є не лише режисером, але і сценаристом та продюсером фільму (разом з Ією Мислицькою, Володимиром Яценком та Анною Соболевською).
Головні ролі зіграли Роман Луцький («Сторожова застава», «Безславні кріпаки», «Віддана»), Ніка Мислицька, Андрій Римарук («Атлантида»).
Фільм в Україні ще не показували, тож ми попросили Валентина Васяновича розповісти про те, що чекає на глядачів.
Нагадаємо, що два роки тому у Венеції його «Атлантида» перемогла у програмі «Горизонти».
Валентин Васянович
Розкажіть, будь ласка, які відчуття від того, що ви вже вдруге потрапили до Венеціанського фестивалю, до того ж в основний конкурс.
Звичайно, це дуже приємно. Публіка, відбірники, критики розглядають біографію режисера у розвитку.
Для режисера завжди після успіху складно зробити наступний крок. Ніколи немає гарантій, що наступний фільм також вийде.
Нам відразу сказали, що фільм на фестиваль беруть, але не сказали, в яку саме програму. Для мене дуже важливо, що після «Горизонтів» фільм потрапив до основного конкурсу. Звичайно, на творчість це не впливає, але для розвитку це дуже важливо.
Кадр з фільму
Наскільки я розумію з синопсису, ваш фільм знову говорить про постравматичний розлад. Чому ця тема вас не відпускає?
Тема війни залишається найтравматичнішою. І доки вона триватиме, залишатиметься темою номер один. Там гинуть люди, є загроза існуванню країни. Очевидно, що для людей, які живуть в цій країні, прагнуть її розвитку, це головні теми.
З другого боку тема війни завжди пропонує якісь драматичні історії, які не часто трапляються у звичайному житті. Тому ця тема так притягує режисерів.
Чи зніматимете і далі про війну?
Я розумію, що це другий фільм про війну, про травми. Хоча ці два фільми зовсім різні. У «Атлантиді» знищено все довкола героя, тут скалічено самого героя. Я розумію, що все життя я не можу знімати на цю тему. А, можливо, можу? Адже дуже багато історій довкола, які зачіпають. Зараз маю кілька тем, розробляю їх та чекаю, коли одна із них мене поглине.
Кадр з фільму
В «Атлантиді» ви працювали з ветеранами. Розкажіть будь ласка про цей досвід і для них, і для вас.
Думаю, це для всіх був дуже важливий досвід. Цікаво, що Андрій Римарук знявся після того в інших фільмах, я щасливий, що у Андрія складається акторська біографія, що кіно не відпускає його.
Я з самого початку вирішив знімати людей, які були на війні, які мають цей емоційний досвід. Я там не був, і мені були потрібні люди, які б мені казали, що могло би бути, а що – ні. Ми кожну сцену проходили багато разів, шліфували діалоги, щось відкидали, щось додавали, але актори не починали грати, поки для них кожне слово не ставало мотивованим та правдивим. Фактично, вони були моїми консультантами.
В наступному фільмі ви взяли консультантом Станіслава Асєєва, журналіста та експолоненого «ДНР».
Так. Мене консультував Стас та хірург, який провів багато операцій у польових умовах. Тобто навіть вигадана історія має мати у своїй основі реальну. Щось вигадувати про тортури неправильно. Треба спиратися на щось реальне.
У «Відблиску» ви взяли на головну роль не ветерана, а зірку, Романа Луцького. Чому?
Навіть я би сказав не просто зірку, а зірку глядацького кіно. Він дуже мені подобається, цей вибір виник відразу. Я навіть під нього дещо роль змінив.
Він фантастично технічний актор, неймовірно відданий професії. Крім того володіє надзвичайною харизмою. Я щасливий, що запросив його.
У «Відблиску» є дуже складна психологічна історія і непрофесійному актору було би складно дати раду зі змінами настрою тощо.
Так що тут грають професійні актори та моя донька. Відповім відразу, чому донька. Там є досить складні сцени, а я знаю, що вона може.
На зйомках фільму
Взагалі ця історія виникла завдяки їй. До нас одного разу залетів птах і помер. Так почалися наші з нею розмови про душу, про смерть, проте, що після смерті. Їй тоді було вісім років, я почав навіть знімати документальний фільм з нею. Фільму не вийшло, але я отримав поштовх для написання сценарію «Відблиску».
Друга частина, яка стосується полону та тортур, з’явилась, коли почали звільняти з полону наших бранців. Я відчув, що цю історію можна інтегрувати в стосунки батька та доньки.
Які задачі ви ставили акторові? Яким є ваш герой насамперед?
Ми досить детально розбирали кожну сцену, проводили нескінченну кількість репетицій, ми разом шукали пластику, органіку, мізансцену. Я намагався добитись документальності від професійного актора. Я мрію, щоб такий акторів було більше, щось вони були різними. На жаль, їх все ще мало.
Чого нам очікувати від «Відблиску»? Чи є щось спільного з «Атлантидою»?
Між цими фільмами є багато спільного. Для мене завжди є викликом розповідати сцену одним кадром. Для мене важливо, щоб вона була цілісною, з початком, розвитком та кінцем. Щоб герой, пройшовши сцену, вийшов зміненим. Тому візуальна стилістика дуже схожа. Але цього разу тут більше драматургії, бо в «Атлантиді» є досить рівний розвиток історії.
У «Відблиску» ми вириваємо людину з комфорту, кидаємо на війну, потім у полон, з ним трапляються жахливі речі, він робить жахливі речі, потім повертається і намагається зрозуміти, чи він має жити, чи його життя закінчиться там.
Кадр з фільму
Ви включались онлайн, зі зйомок, коли «Атлантиду» нагородили премією «Кіноколо», ваша промова була на тлі танків. Ми побачимо у картині багато боїв?
Це був перший знімальний день. Сцена була ефектна, але вона у фільм не увійшла, адже дуже стилістично відрізнялась від усього іншого.
Яким буде життя фільму після Венеції?
Я думаю, схожим на «Атлантиду». Плануємо багато фестивалів. Уже маємо декілька запрошень, наразі не можу озвучувати, куди саме. Якщо не трапиться локдауну, то буду рік займатись фестивальним туризмом, розповідати, що відбувається в Україні.
На які фестивалі точно не поїдете?
Ми принципово не посилаємо фільм на жоден російський фестиваль, як і «Атлантиду». Зрозуміло чому, хоча були навіть якісь пропозиції.
А що з українською прем’єрою?
Думаю, буде фестивальний рік, а потім плануємо десь у жовтні вийти у прокат. Якщо, звичайно, прокат буде. На жаль, повернення глядачів в кінотеатри є дуже важким процесом. Понад рік всі звикали до онлайн-переглядів, тепер важко випхати себе у кіно.
