Актуальні новини

«Це дуже красиво, це Балаян»

На українські екрани вийшов фільм Романа Балаяна «Ми є. Ми поруч», де головні ролі зіграли Катерина Молчанова та Ахтем Сеітаблаєв.

Відомий хірург (Ахтем Сеітаблаєв) тяжко переживає смерть свого 7-річного хрещеника на його операційному столі. Він проводить багато часу там, де колись бував разом з хлопчиком. Одного разу на березі водойми, де вони зазвичай рибалили, герой помічає дивну дівчину (Катерина Молчанова). Ця випадкова зустріч змінить обох героїв.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1522232 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1522232{ margin: 0!important; } }

Драма «Ми є. Ми поруч» – перша за 11 років робота режисера Романа Балаяна. Ідея фільму виникла в нього ще у 1990 році, проте втілити він її зміг тільки зараз. Фільм повністю чорно-білий. Знімали його у Києві. Міжнародна прем’єра відбулася на Варшавському кінофестивалі.

Про роботу у картині ZAXID.NET розпитав виконавицю головної жіночої ролі Катерину Молчанову.

//
Катерина Молчанова (фото: Олександр Яловега)

Ви для мене дуже «кольорова» актриса, у вас колір багато важить. Як ви себе бачите у чорно-білому кіно?

Дякую за інтерпретацію. Для мене це було не важливо. Навпаки, те, що я побачила, викристалізувало найголовніше, і мені дуже сподобалось, як вийшло візуально. Мені відсутність кольору не заважала, це цікаво. Тепер я хочу знятись у німому кіно. Адже, якщо забрати звук і дивитися лише на емоції, то можна зрозуміти, наскільки якісною є гра. Я так перевіряю, коли знімаю кінопроби.

Те саме, мені здається, з кольором – коли ти не відволікаєшся ні на що. А ще я тільки вчора, даючи інтерв’ю, зрозуміла, що під час зйомок все навколо нас було чорно-біле, погода, настрій. Це цікаво.

А мені цікаво, чи ви думали про колір під час роботи. Це технічно якось можна (чи треба) враховувати?

  Щасливий Влад Яма показав новорічне фото з дружиною

Я взагалі про це не думала. Усвідомила це тільки зараз, коли всі почали про це говорити.

Роман Балаян дуже довго не знімав кіно, дванадцять років. Це відчувалось на зйомках? Навіть не так. Що було найголовніше в роботі з Балаяном?

В якийсь момент ми з Ахтемом, зігравши один дубль, почули «знято». Я його питаю: «А в тебе таке було колись?» Він каже: «Ні». І в мене ні. Я думаю, що це відбувалось через впевненість Романа Гургеновича у тому, що йому потрібно.

Кадр з фільму «Ми є. Ми поруч»

Це досвід, стара школа знімання на плівку. Він ніколи не шукав на знімальному майданчику. Зараз я розумію, коли Роман Гургенович каже «В мене все є». Навіть оператор Юра Король питав: «Романе Гургеновичу, а може ще так? Може з вишки знімемо?». А Балаян каже» «Ні, треба йти додому». Він – величина.

І ще він це не приховує, що є режисером показу. Коли він не отримував те, що йому потрібно, він показував, як треба зробити. Він казав: «Так, народні повторювали й ти повторюй». Я відчувала себе пластиліном, бери та ліпи. І зараз я розумію, що все було правильно.

Актору краще жити, коли режисер робить з нього пластилін, чи коли вимагає співавторства?

Цікаво і так, і так, звісно. Я зараз працюю в проекті, де режисер не приховує, що йому потрібна співавторка, і це круто. А в Балаяна можна бути ким завгодно, я вважаю.

Ну й останнє питання про Балаяна. Я його бачила на фестивалях, це така людина-свято, центр всесвіту. А на знімальному майданчику як?

Та ж історія. Знаєте, який в мене був кастинг? Він запросив нас в ресторан. Туди ж приїхав Король, оператор. А потім ми, переживши зиму, перейшли на знімальний майданчик. Завжди біля нього слухали історії. Мене питали, як би я його схарактеризувала, в мене народилось слово «людина-застілля».

  16 червня — день Лук'яна Вітрогона: історія, традиції та прикмети свята

Поряд з ним відчуваєш себе дуже комфортно. Вже у той день, коли ми познайомились, я відчула, що все буде добре.

Розкажіть про вашу героїню.

Мені щастить, я завжди граю дивних дівчат. Ми з Ахтемом сформулювали таке – ми загублені у місті. Іноді мені здається, що я така сама дивна, просто в нашому соціумі не можна ходити співати пісеньки посеред «Планети Кіно», наприклад.

Кадр з фільму «Ми є. Ми поруч»

А в чому дивна?

Я досить нестандартна акторка, у мене нестандартна зовнішність, пластика, харизма, і тому так складається. І багато людей кажуть, що під мене треба все спеціально писати.

Іноді намагаюсь підлаштувати себе під стандартний формат. Мені кажуть: ти що, дурна?

Ви себе почуваєте більше актрисою артхаусу чи мейнстриму?

Акторові цікаво просто працювати.

Тобто якби запросили в серіал, ви б пішли?

Звісно, я весь час пробуюсь туди, але не затверджують. Здається, канали мене бояться.

Чи важливо, щоби фільм потрапляв на фестивалі, отримував кінопремії?

Я розумію, що це можливість одному фільму з десяти чи ста тисяч знятих за рік, опинитись у топі в глядача. А я, як акторка, політавши зі своїм першим фільмом по фестивалях, отримала завдяки їм підтвердження, що я зробила свою роботу якісно. Адже я ж не буду весь час в кінотеатр ходити говорити з людьми, а для мене спілкування після перегляду – найважливіше. Завдяки фестивалям можеш отримати цей фідбек.

Катерина Молчанова у фільмі «Моя русалка. Моя Лореляй»

Це ж ви про «Моя русалка, моя Лореляй»? Це була ваша перша велика роль?

Так. Мене питали, як я вперше відчула, що стала акторкою. Я пам’ятаю момент перевтілення. Коли раптом стаєш героїнею. Наприклад, з більшим сексом, ніж можеш дозволити собі в житті.

  Стала відома причина розриву Ірини Шейк з Бредлі Купером

Був день, коли ми знімали парад і танці, нас було багато, і я в червоній сукні, і камери, і я відчуваю, як в мені втілюється якась жінка в червоній сукні, з рудим волоссям, яка танцює з Олегом Скрипкою, заграє з ним. Це зовсім не я, я відчула, як в мені відкрилась ця сила, як в жінці.

Чуєтеся зіркою?

У Львові мене всі впізнають, я в шоку! Чи можна в Україні бути зіркою, чи сформована у нас ця система зірок? Щоб йшли в кіно на актора. Ось на Ахтема підуть. Бо він танцював у шоу «Танці з зірками». Зірок роблять телебачення, серіали.

Колись, коли мене люди почали фотографувати під час обіду, я спитала у Нани Джорджадзе (режисерка фільму «Моя русалка, моя Лореляй», – ред.): «Нано, вони фотографують, що робити?». «Удавай, що ти не помічаєш, але не забувай тримати підборіддя», – відповіла вона. Тому тепер я розумію, що іноді треба тримати підборіддя.

Кадр з фільму «Ми є. Ми поруч»

Чому глядачі мають іти на цей фільм?

А чому люди ходять в музей? Щоб отримати нову порцію натхнення, щоб відпочити, отримати естетичну енергію. Мене надихнула одна акторка, яка багато знімається в серіалах. Вона кілька разів бачила це кіно, і написала, що воно змушує її зависнути в польоті. Так, щоб отримати порцію натхнення, щоб замислитись. Це дуже красиво, це Балаян, ну і ми з Ахтемом.

Залишити відповідь