У театрі імені Марії Заньковецької – прем’єра вистави «Я, “Побєда” і Берлін» за повістю Кузьми Скрябіна (Андрія Кузьменка). Це уже друга постановка на новій сцені театру «Стрих» (її відкрили у жовтні 2023 року).
@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1578762 { min-height: 180px !important; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1578762{ margin: 0!important; } .mobile-branding-wrapper { min-height: 200px } }
Прем’єра відбулась 25 і 26 січня, проте уже на сім прем’єрних показів вистави у січні та лютому квитків не залишилося.
У сценографії використаний справжній автомобіль «Побєда», який довелося транспортувати на четвертий поверх театру. Маленький простір та сюжет вистави посприяли тому, що іржава «Побєда» стала не просто повноцінним персонажем, а практично головним героєм (або героїнею). Ну і символом, ясна річ.
Нагадаємо, у повісті Кузьма купує свій перший автомобіль та вирушає в авантюрну подорож до Берліна, щоб продати антикварну машину й купити омріяний «Мерседес».
Іронічний текст, реалії 90-х (точно відтворені у виставі завдяки костюмам), жива музика та легка і жвава атмосфера роблять виставу принадливим дійством.
Режисерка Вероніка Літкевич, яка вперше співпрацює з театром імені Марії Заньковецької, дуже точно відчула літературну основу. Уся постановка просякнута духом відчайдушної авантюри та великої любові водночас. Саме так грають і актори: з повною віддачею та явно отримуючи задоволення від того, що відбувається.
У ролі Кузьми – Ярослав Дерпак та Ярослав Федорчук. Також у виставі беруть участь Володимир Пантєлєєв, Юрій Хвостенко, Соломія Кирилова, Марина Мазур, Ірина Швайківська, Олександра Мироненко, Інна Калинюк, Дмитро Каршневич, України Олександр Норчук, В’ячеслав Жуков, Степан Глова, Ігор Гаврилів, Андрій Войтюк, Назар Павлик, Костянтин Ткаченко, Данило Хромов, Олег Андрощук, Ігор Возьний, Василь Баліцький, Богдан Козлінський.
Акторам вдалося створити на сцені справжній ансамбль, коли усі їх дії та репліки звучать та виглядають органічно.
Утім, сама повість не є дуже сильною літературою. Її текст сьогодні подекуди звучить шокуюче архаїчно. І те, що у 90-х було веселої пригодою та легкою балачкою, у нинішніх реаліях часом дратує. Особливо, якщо певні репліки чи пісні звучать не голосом Кузьми, принадливість якого перекривала буквально все.
Важко сказати, чи мали рацію автори вистави, повністю слідуючи за авторським текстом. Тим більше, що вони, за словами режисерки, контактували з родиною Андрія Кузьменка (і родина була на допрем’єрному показі). Якщо це було їх метою, то дух та літеру повісті вони відтворили ідеально. А камерний простір сцени, спілкування (абсолютно доречне) з публікою та громіздка «Побєда», яка загрожувала наїхати на глядачів, створили разом щось дуже тепле, ностальгійне та дружнє. Веселе з легким смутком. Так, у той час повертатись зовсім не хочеться. Але чому б про нього не згадати?
Зрозуміло, що вистава та фільм – зовсім різні, самостійні та незалежні твори. Проте цікаво буде порівняти трактування повісті після виходу фільму. Яким він буде, ми не знаємо. А от вистава точно вдалась.
Наступна прем’єра на цій сцені планується за прозовими творами та поезією Сергія Жадана.
Фото Павла Яремака
