Культура

У прокат вийшов фільм Йоргоса Лантімоса «Ікло»

Від 14 вересня на великому екрані можна побачити фільм Йоргоса Лантімоса «Ікло» (2010). Картина не нова, але саме ця стрічка зробила з грецького режисера міжнародну фестивальну зірку першої величини, що режисер і підтвердив днями у Венеції, отримавши «Золотого лева» за новий фільм «Бідолаги». «Ікло» по праву може вважатись одним із найбільш вражаючих фільмів ХХІ століття.

Заможний інженер (Христос Стергіоглу) і зразкова домогосподарка (Мішель Валле) повністю присвятили себе своїм вже майже дорослим, але безіменним дітям. Заміська вілла з басейном і оточеним огорожею садом – все, що бачили в житті дві дочки (Ангеліке Папоуліа і Мері Тцоні) і син (Христос Пассаліс).

За парканом, кажуть їм батьки, – небезпечно. Вижити там може тільки тато у своєму «мерседесі», тому що у нього вже виросло ікло. Коли ікла з’являться й у них, діти теж зможуть вийти за ворота, а поки батьки готують їх до майбутнього, пояснюючи незрозумілі слова: «море» – це крісло, «телефон» – сільничка, «зомбі» – жовта квітка тощо.

Цей світ батьківської «турботи» по суті є жахливішим за найжахливіші фільми жахів. Фільм грека Лантімоса отримав головний приз у другій за значенням програмі Каннського фестивалю «Особливий погляд», а згодом і «Оскар» за найкращий неангломовний фільм. Він поєднує витонченість та жорстокість, абсурд та реалізм, щось цілком імовірне розвивається у ньому в страшне та неприродне.

З деталей абсурдного родинного побуту, які сприймаються героями як цілком нормальні, складається історія про насилля. Лантімос залишає за дужками мотиви батьків. Вони не релігійні фанатики, не сексуальні збоченці, а просто уособлення батьківської пристрасті до захисту потомства (чи контролю), доведеної у них до патології.

Тож «Ікло» досліджує проблеми сім’ї як замкнутого «осередку суспільства». А, як відомо, закрита екосистема не має імунітету проти зовнішніх сил. Шокуючі сцени та загальна похмура атмосфера можуть відлякати від «Ікла» певну частину глядачів. Проте це не мало б відлякати справжніх шанувальників авторського кіно, адже це – непересічна і незвична стрічка.

Фільм Лантімоса добрий ще й тим, що в оригінальній ідеї можна знайти безліч трактувань: біблійну притчу, сатиру на тоталітарну державу, соціологічний експеримент, баладу про виворіт батьківської любові. Фільм розкладається на тези так само легко, як на художні фотографії. І висновок який робить режисер, не надто втішний, хоч тепер і цілком очевидний: суспільство добре знається на збоченнях.

  Україна повертає зі США картину, викрадену під час Другої світової війни

Залишити відповідь