13 серпня традиційно вшановується пам’ять Євдокима Каппадокіянина. Наші предки вважали його покровителем сім’ї і домівки, тому молилися благочестивому чоловікові за здоров’я домочадців, збереження взаємин. У народі релігійне свято перейменували в Євдокимів день, щоб торжество простіше сприймалося на слух, інформує Ukr.Media.
Історія житія великого праведника
Євдоким народився в малоазіатській Каппадокії в 9 столітті в період правління Феофіла, візантійського імператора. Сам він походив з християнської благочестивої сім’ї. Його батьки, Євдокія і Василь, славилися знатними людьми, відомими самому правителю.
Досягнувши віку розсудливості Євдоким вирішив направити життя на богослужіння і допомоги будь-якому нужденному. Чоловік дав перед Всевишнім обітницю безшлюбності, і намагався уникати зустрічей з жінками в цілому. Тільки з однією він міг говорити по душах, не боячись, не приховуючи думок — з матір’ю.
На знак подяки за праведне і чесне життя каппадокіянин був поставлений імператором на пост правителя Харсіанської області. З почестю прийняв Євдоким цю звістку, став мудро і справедливо управляти регіоном, судити людей, піклуватися про обділених. Він виконував свої обов’язки не тільки як чиновник, але і як справжній слуга Божий. Чоловік догодив Господу своїм безгрішним життям і щирою вірою, тому був покликаний в Царство Небесне в 33-річному віці. Будучи практично на смертному одрі він заповідав побратимам поховати його в тих шатах, в яких і застане його загибель. Потім праведник попросив вийти близьких з кімнати, щоб ніхто не зміг побачити страждань його, так само як ніхто не бачив подвигів його за життя. Повідомляється, що після поховання мощі святого стали виділяти тепле світло, могли зцілювати хвороби людей, що зверталися, дарувати чудеса.
Рівно через півтора роки мати християнина прийшла з Константинополя поклонитися останкам рідного сина. Вона настільки занудьгувала по синові, що попросила прибрати камінь з могили і відкопати зверху землю, щоб відкрити труну. Присутні побачили, що обличчя похованого чисте, ясне, ніби він просто спить. Запашну труну винесли на руках, самого Євдокима переодягли в чисті шати. Мати хотіла забрати мощі назад до Константинополя, але брати по вірі відмовилися віддавати святиню, яка для них така дорога. Через деякий час чернець Йосип, який служив при місці поховання праведника, відвіз останки в столицю, як бажала мати святого. Вони були покладені у храмі Богородиці, побудованому батьками Каппадокійського служителя.
Звичаї святкування дати
Основна традиція на Євдокимів день — замовляти борону на високу працездатність. Щоб зуби не гнулися, не ламалися під час використання, над знаряддям пошепки зачитували подяку від серця. Після цього механізм належало почистити від грудок землі, сміття, потім належало приступати до роботи. Вважається, що кінь не рушить з місця, поки господар не подякує інструменту за багаторічну працю. Таке ставлення до борони було невипадкове — завдяки їй сімейство було сите.
У цей період на городах дозрівала ріпа, або “селянська годувальниця”, як говорили в народі. З цієї причини велика частина раціону трудівників складається зі страв на основі коренеплоду — каші, пироги з начинкою, квас.
