Актуальні новини

14 фактів про Тустань, яких ви ще не знали

Туристи, яких ваблять Карпати та історія, вже добре знають локацію Тустань, на Сколівщині. Їх манять, передовсім скелі зі слідами фортеці IX-XVI століть. Але це місце може зацікавити багатьма й іншими принадами. Про кожну із маловідомих цікавинок у селі Уричі розповідає директор Державного історико-культурного заповідника «Тустань» Андрій Котлярчук.

Факт 1. Село, де нашарувалися різні епохи

Вперше я усвідомлено потрапив у Тустань вже як пам’яткоохоронець, студент кафедри реставрації. Для мене тоді Тустань — це теж були тільки скелі як залишки фортеці. І перше знайомство з Василем Рожком, засновником заповідника, дуже мене надихнуло тим, що Тустань — це не лише скелі. То був перший мотив, чому я почав працювати у заповіднику. Мене захопило, що в Тустані на одній території є багато нашарувань різних видів культурної спадщини. Урич має достатньо потенціалу, щоб розвиватися на основі культурної спадщини.

Факт 2. Найбільший скарб скелі зі слідами фортеці

Середньовічний період у Тустані – це фортеця зі слідами давньої забудови і все, що з цим пов’язано: цистерни, криниці видовбані у камені. Ми маємо земляні укріплення, вали, давню дорогу – торговий шлях, на якому стояла Тустань і збирала мито, маємо залишки гідротехнічної споруди.

У цивілізованому світі найбільший інтерес у туристів викликає автентика. А Тустань ще недооцінена людством, бо її потенціал є саме в давніх слідах. Пази та вруби у скелях – це те, що збереглося зі Середньовіччя. То сліди видовбані руками людей, які будували дерев’яну частину фортеці. Це унікальна інформація, якої немає в інших археологічних пам’ятках, котрі збережені лише на рівні фундаменту. Завдяки скелям ми маємо сліди вертикальної конфігурації тих будівель: стін, перекриттів, дахів, ми маємо товщину і висоту. Тому команда Тустані настільки обережно ставиться до питання відбудови фортеці. Є багато прихильників цієї ідеї, але треба розуміти, що якийсь Діснейленд чи замок можна збудувати на будь-якому місці, десь у полі. Але справжні сліди є лише на скелях і це є найбільша цінність, яку вартує зберегти недоторканою і показати людям.

Ми над цим зараз активно працюємо, як найбільше розкрити цю пам’ятку для туристів, зробити її максимально доступною для людей. Бо ще дуже багато автентичних слідів фортеці заховано і на нас ще чекає величезна робота, щоб розкрити їх. Але в жодному разі не можна відбудовувати фортецю Тустань з багатьох причин, передовсім через те, що ми тоді будемо змушені закрити і пошкодити ці справжні сліди. Монтажні роботи передбачають втручання в скелі. По-друге, будь-яка реконструкція буде гіпотезою, ніхто не знає і не буде знати, як саме виглядала фортеця. Принцип тривалої руїни – це той підхід, яким користуються у всіх замках і пам’ятках у Європі: якщо об’єкт є частково втрачений, його не намагаються повністю відбудувати, а тільки у тих частинах, де точно відомо, як він виглядав. Ми не маємо жодної фотографії чи малюнка, як виглядала фортеця Тустань, є лише гіпотеза Михайла Рожка і наразі ніхто кращої та точнішої не зміг запропонувати.

Будь-яка відбудова позбавить майбутні покоління шансів на те, щоб продовжувати дослідження Тустані. Хоча ми не відкидаємо можливості відбудувати фрагмент фортеці у місці, де найбільш достовірно зрозуміло, як вона виглядала і де буде найменшою шкода для скель.

Факт 3. Давні петрогліфи

У Тустані ми маємо прадавні сліди зображень на скелях, так звані петрогліфи. Це видовбані у камені вовки, які наздоганяють лося, вершник на коні. По-різному це інтерпретують. Також збереглися у кількох місцях зображення хрестів, сокир, свастик, багато ще не до кінця досліджених символів. Це період значно давніший, ніж Середньовіччя, але не менш цікавий. Окремої уваги вартують пізніші наскельні символи та підписи – з кінця ХІХ – ХХ століть. Це відзнаки молодіжних рухів, тризуби, патріотичні гасла, підписи мандрівників, які тут були задовго до створення заповідника. Петрогліфи свідчать, що життя на урицьких скелях було як задовго до фортеці, а також після її занепаду.

Факт 4. Торговий соляний шлях з Дрогобича у Європу

Тустань була митницею і вона охороняла стратегічний торговий шлях, яким через Карпати можна було потрапити з Дрогобича до Європи. Залишки цієї дороги теж збережені, але вони не до кінця розкриті для туриста. Шлях з Дрогобича до Тустані пролягав не тією дорогою, яку ми зараз знаємо через Східницю. Фактично, якщо дивитися з Борислава, він йшов напряму через гірські хребти. То була значно ближча відстань, ніж нині. Цей шлях існував багато століть аж до початку ХХ сторіччя. Ще донедавна це була основна дорога.

  Іларіонів день 3 листопада: історія, традиції та прикмети свята

Колись дороги спеціально заглиблювали в землю, щоб був захист від якихось нападів та обстрілів. І цей рів досі збережено, він є у лісах. Якщо йти від скель напряму на Борислав, то цей рів дуже чітко прослідковується. Також нижче від скель, безпосередньо над селом Урич, теж є залишок цього шляху. Де-не-де при цьому валу в лісі збереглися придорожні хрести, хоча люди зараз туристи туди майже ніколи не потрапляють.

Факт 5. Бойківське село

Бойківське село Урич виникло пізніше, ніж фортеця. Але це теж культурна спадщина Тустані, її культурного ландшафту. Це тема, так званої, локальної історії типово галицького села, з його народними традиціями, історією, товариствами, кооперативами, визвольним рухом.
Урич має свою традиційну архітектуру. Це – бойківське Підгір’я, з досить сильними впливами міської архітектури, бо багато років це село мало близькі контакти з Бориславом. Але при тому, в Уричі збереглося багато традиційних зрубних хат з типовим плануванням: сіни, кімната або дві кімнати, комора. Там не було щедро різьблених ґанків, як у верхів’ях р.Опір, були простіші фасади хат, але традиції будівництва такі ж, бойківські.

Коли я прийшов на роботу в заповідник, я нарахував в Уричі традиційних хат половину зі всіх будівель села. На жаль, оскільки це все приватна власність, люди їх регулярно ремонтують, розбирають або перебудовують. Їх стає дедалі менше. Ми ведемо моніторинг, у нас зафіксована кожна хата. Зараз їх залишилося кілька десятків.

У нас є давня ідея і ми не бачимо іншого шляху для Урича, ніж розвиватися як екомузей. Це не означає музей просто неба, коли хати стоять, як експонати і музейний доглядач вам проводить екскурсію. А тут йдеться про те, щоб відвідувач, прогулюючись вулицями Урича, споглядатиме культурну спадщину: Хати, криниці, паркани, альтанки, льохи, господарські будівлі.

Атмосфера села ховається в деталях, подібно як у історичному місті важливо зберігати не лише фасади будівель, але й бруківку, ліхтарі, брами, мури. Чи це будуть автентичні споруди, чи реконструйовані нові, але за старими зразками, це вже інше питання. Ми не можемо змусити власників хат повністю зберігати їхній первісний вигляд. Для цього потрібно було б усі ці об’єкти внести в реєстр пам’яток архітектури. Але ми прагнемо зберегти якомога більше давніх хат – шляхом переговорів із власниками, просвітництвом. Частина команди Тустані собі придбали старі хати в Уричі і так підтримують їхній автентичний вигляд. Хоча й дехто з місцевих розуміє цінність свого будинку і намагається його зберегти.

Коли науковець Михайло Рожко досліджував Тустань, він вважав, що бойківська архітектура має зв’язок із традиціями фортеці. Тому ще у 1980-х роках Карпатська архітектурно-археологічна експедиція проводила виїзди на Сколівщину у високогірні села і вони там фіксували бойківські будівлі. Тоді ж інвентаризували й Урич, фотографували найдавніші хати, замальовані їхні плани і в нас це все є в архіві. А коли вже було створено заповідник «Тустань», то цю роботу продовжили. Всі розуміли, що без збереження Урича не можливе збереження Тустані – це єдиний ландшафтний комплекс.

У 2012 році ми відновили польові дослідження хат, провели повну інвентаризацію села, в кожну хату зайшли, пофотографували, розпитали власників про історію будівлі, зафіксували місцеві назви будівель, топоніми. Дуже важливо, що ми наповнили фондосховища заповідника предметами з цих будинків, ми знаємо з якої хати які речі. Це дає можливість власникам хати розвивати історію цього об’єкта: якщо там з’явиться агрооселя, то можна використати назву, показувати рідні для цих кімнат предмети.

Село входить в межі охоронних зон Тустані. І тепер з ініціативи заповідника за цією базою розроблено певні правила, як мають виглядати нові будівлі, які будуть з’являтися. Ми вивели певні типові для Урича пропорції хат, конфігурації дверей, вікон, дахів, матеріали. Наші дослідження стали основою для офіційних затверджених правил забудови. І воно вже діє, є позитивні приклади.

Чому важливо зберігати традиційну архітектуру? За кордоном в гірських місцевостях дуже велику увагу приділяють місцевому архітектурному стилю. Люди пишаються цим і намагаються зберігати, бо то є частина культурної спадщини. Ні у кого з нас не виникає питань, для чого одягати вишиванку, якщо ми хочемо показати свою українську ідентичність.

Але й розуміння, що архітектурний народний стиль теж важливий – це до нас наразі ще не прийшло. Цю традицію нам перервав радянський період.

Треба розуміти, що коли іноземець їде селом, він не бачить місцевих мешканців, не чує їхньої мови, пісень і їхнього одягу, але він натрапляє на хати і вони першими презентують традицію.

  Шерон Стоун повторила легендарний рух, який зробив її знаменитою: відео

Тому так важливо є зберегти архітектуру бойківського села, бо вона корінна і впливає на сприйняття скель. Вони не можуть бути на фоні чужорідних багатоповерхових готелів. Скелі мають бути на фоні того, що тут століттями формувалося. Лише у вхідній зоні заповідника, на місці колишніх сільськогосподарських полів, ми рекомендуємо сучасну нейтральну архітектуру, адже бойківських хат там ніколи не було.

Для туристів ми промаркували маршрут «Бойківське село». Інформаційні стенди встановлено біля визначних будівель, деяких з них вже нема. Відвідувач побачить місця історії, хати, де жили експедиційники, де була стара криниця, корчма, «Просвіта».

Факт 6. Агроландшафт – це теж культурна спадщина

Традиційне бойківське село, у тому числі Урич, розвивалося уздовж ріки в долині. Хати будували близько, одна біля одної, а схили вгору від хат, використовували як сільськогосподарські поля. Гуцули жили в інакших горах, більше займалися скотарством і їхні споруди були розкидані по схилах, а бойки були більше землеробами і компактно будували житло в долині.

Але використовували велику площу пологих схилів для обробки землі. У них там росло жито, яким потім покривали дахи, росло те, чим вони харчувалися, те, з чого вони ткали свій одяг на верстатах. Тому поля, з давніми рукотворними терасами та смугами ланів – невід’ємна культурна спадщина Урича. Дуже важливо, щоб ці території залишалися незабудованими. Вони суттєво впливають на вигляд скель із села, а також села з боку скель.

Ми наразі маємо добрі приклади словацьких чи польських гірських сіл, де це вже роблять. В Уричі дотепер багато людей обробляють свої поля, по-друге, є різні комерційні проекти: на цій землі можна вирощувати продукцію на продаж. Бо довкола Тустані розвиваються ресторани, садиби, яким треба натуральні продукти. Це може бути городина, пасіки, плодові сади, льон.

Можливо, треба дотувати земельних власників, є різні програми. Тобто шляхів збереження може бути багато, як зберегти ці схили не забудованими і не порослими лісом.

Ми розуміємо, що сам по собі агроландшафт не збережеться і це вимагає зусиль, але ми готові цим займатися, допомагати людям – підтримувати їх в належному стані.

Факт 7. Криївки УПА

Визвольний рух в Уричі був дуже активний. Тому що це був дуже національно свідомий регіон, тут діяли і Українські січові стрільці і вояки УПА. Також село пам’ятає трагічні події, пов’язані з німецькою окупацією. В тій околиці також відбувалися масові вбивства євреїв і поляків. Це не означає, що Урич є чимось унікальним, але завдяки тому, що Урич перебуває в межах охоронних зон заповідника і там постійно працюють науковці, то ця тема там значно глибше досліджена, ніж в інших населених пунктах.

Є місця довкола села, де були повстанські криївки. Нам відомі точні місця їхніх розташувань, їхні назви. Їх можна маркувати, відновлювати, прокладати туди маршрути. Криївки, як правило, зруйновані, але при належних дослідженнях, їх можна відтворити.

Факт 8. Нафтовидобування в Уричі

Урич розташований на нафтовому родовищі, географічно це дуже близько до Борислава, напряму приблизно 10 кілометрів. А Борислав у кінці ХІХ століття був величезним центром нафтової промисловості, там видобували близько 5% нафти від світового обсягу.

Нафтовидобування в околицях Урича почалося в той же час, теж у кінця ХІХ століття, ще за Австро-Угорської імперії, пізніше у міжвоєння воно продовжувало діяли. Це було у тій частині села, де виїзд на Східницю. Під горою є місце, де було багато старих довоєнних веж. Видобуток тривав і в радянський час, і навіть нині.

Цю тему теж можна досліджувати і презентувати для туристів. Наразі вона у нас представлена лише одним стендом. Ми відзнакували місце, де колись була нафтова свердловина радянських часів 1970-х років, нині це вхідна зона заповідника, Торговиця. Нам вдалося її ліквідувати, щоб розвивати інфраструктуру.

Факт 9. Маршрути на інші скелі

Основний інструмент нашої комунікації – це є екскурсійний маршрут просто неба. Ми даємо можливість туристу максимально доступно оглянути пам’ятку. Для цього існують доріжки, сходи, поручні. Наразі у нас є один екскурсійний маршрут довкола скельного комплексу Камінь. Але в майбутньому ми повинні те саме зробити з іншими скелями, які зберігають сліди дерев’яної забудови, зокрема, Острий Камінь і Мала Скеля. У нас є ще скеля Жолоб, яка має менше слідів, але з якої відкривається дуже гарний вид на Камінь. Територія заповідника охоплена туристичними маршрутами лише на 15-20%, ще дуже багато чого належить освоїти і пристосувати для туристів.

  Красиві привітання з наступаючим Новим 2019 роком Свині

Факт 10. Музей фортеці Тустань

У нас є речі, які ми не можемо показати просто неба, тому ми створили музей Тустані. На експозиції є історія досліджень, археологічні знахідки, 3D моделі на мультимедійних засобах.

Там дуже коротко описано історію фортеці, її архітектуру, є інтерактивні макети, є віртуальні моделі, які пояснюють, як вона будувалася. Також показуємо автентичні знахідки, які підтверджують, що це не вигадки, а там справді існувала фортеця. І відтворили кімнату воєводи. Поруч облаштовано крамницю сувенірів, де є предмети, створені на основі знахідок і яка дає можливість туристу забрати додому якусь частинку тієї історії.

Факт 11. Сучасні технології

У нашому випадку, коли фортеця втрачена, для комунікації дуже важливі сучасні технології. Тому для відвідувача ми пропонуємо доповнену реальність – безкоштовний мобільний додаток Tustan AR. У промаркованих точках довкола скель ви можете побачити 3D модель фортеці у себе на телефоні. Також віртуальна реальність Тустань VR — це можливість політати у віртуальних окулярах на дельтаплані над фортецею. Ця локація доступна на Торговиці. Додаток розроблений відомою львівською IT-компанією SoftServe.

Факт 12. Центр локальної історії «Хата у Глубокім»

У глибині села заповіднику вдалося придбати автентичну бойківську довоєнну хату. За грантові кошти ми повернули їй первісний вигляд і пристосували спочатку під культурно-громадський центр, а пізніше під центр локальної історії. Ми перетворили звичайну сільську хату на осередок роботи заповідника з громадою, дослідження села, його історії, традицій.

В інтер’єрах за допомогою різних сучасних засобів ми облаштували концептуальну експозицію «Непотріб? Історія Урича в предметах і зображеннях». Це не просто експозиція із предметами, вона змушує задуматися над вартістю сімейних реліквій, фотографій. Метою якої не є показати самі предмети, а навернути відвідувача на певні дії. Щоб коли він повернеться додому і побачить, що у нього те саме лежить на горищі, щоб зрозумів, що це все є цінністю і його не варто викидати, бо це несе пам’ять про його предків, про нього самого. В цій же ж будівлі, на місці стайні і стодоли, ми плануємо облаштувати зал для проведення заходів, зустрічей, майстеркласів з народних ремесел .

Факт 13. Лендарт

У Тустані відбувалися арт-симпозіуми та арт-табори і це теж важливий інструмент популяризації і оживлення Тустані. Художники створювали мистецькі об’єкти, які підсилюють сприйняття пам’ятки. Наприклад, дуже вдалим арт-об’єктом від авторів з Білорусі стали велетенські стріли, встромлені у землю, начебто їх випустили з лука з боку фортеці. Або в печері встановили дзеркало. Уздовж давнього соляного шляху поклали великі брили солі і покрили фосфором, щоб вночі світився. З лози сплели габаритні тварини, які повторювали петрогліф, який є на Тустанських скелях. Більшість з цих матеріалів, на жаль, недовговічні.

Факт 14. Церква Святого Миколая початку ХХ століття

Дерев’яна церква в Уричі — пам’ятка архітектури початку ХХ століття. Її збудовано за проектом архітектора Василя Нагірного. Був час, коли заповіднику вдалося домовитися з громадою про екскурсії в церкві. У квиток у заповідник було включено і відвідування храму. Церква дуже цікава, там є унікальні ікони XVII-XVIII століть, значно давніші, ніж сама споруда. Довкола є старий цвинтар.

Це єдина пам’ятка архітектури у селі, але вона не є у межах заповідника, тому ми не можемо нині її долучити до маршруту, вона зачинена з волі громади. Але я вірю, що це – питання часу. За законодавством користувач зобов’язаний забезпечити доступ до пам’ятки. Не може така пам’ятка просто стояти. Це також впливає на стан збереження церкви.

Тустань – місце сили

Пам’ятку можна зберігати лише комплексно, вона має певну атмосферність. Тустань ще називають місцем сили. І ключове тут слово «місце». Тустань – це не є лише одна скеля чи одна стіна, це середовище. Дуже важливо зрозуміти, що ця територія має майбутнє лише, якщо вона розвиватиметься узгоджено з культурною спадщиною. Спадщина Тустані дуже багатогранна, в центрі є пам’ятка археології, але довкола неї як сателіти є інші об’єкти різних епох, різного характеру, але це теж спадщина, яка підсилює потенціал цього місця. Як для Східниці – мінеральна вода з її джерелами, як для Буковелю – гірськолижні траси, то для Тустані цими трасами і цими джерелами є об’єкти культурної спадщини.

Матеріал підготовлений в рамках проєкту «Комунікаційна кампанія «Культурна спадщина для сталого розвитку» фінансується в рамках програми «Мережі й аудиторії» за підтримки Українського культурного фонду.

Залишити відповідь