Актуальні новини

І в порожьому залі, і на міжнародному фестивалі

Розташований в серці Альпійських гір, Інсбрук відомий у світі передовсім як один із центрів зимових видів спорту, де двічі відбувалися Олімпійські ігри, а також користується популярністю у гірських мандрівників та скелелазів завдяки унікальним скарбам природи. Водночас культурний потенціал міста з населенням 132 тис. осіб є часто недооціненим. Свою роль тут, звісно, відіграють не лише інші туристичні пріоритети міста та околиць, але й безпосередня географічна близькість таких усесвітньовідомих культурних і, зокрема, оперних осередків як Зальцбург і Мюнхен.

Утім, було б хибним стверджувати, що музичне життя тірольської столиці отримало своє пожвавлення лише в останні роки. Вже імператор Максиміліан І – фактично, перший із відомих Габсбургів, життя і діяльність котрого були нерозривно пов’язаними із Інсбруком – запрошував до двору таких видатних композиторів, як Генріх Ізаак, Людвіг Зенфль та Пауль Гофгаймер. В 1652-1654 роках за ініціативи ерцгерцога Фердинанда Карла в Інсбруку був збудований оперний театр на 1000 місць, а працювати придворним композитором запросили П’єтро Антоніо Честі – одного із провідних композиторів у сфері такого нового для того часу жанру як опера.


Сцена з опери Lémpio punito. Фото: © Birigt Gufler

Історичний зв’язок із іменем Честі виявився нерозривним і через кілька століть: значною мірою саме захопленням неординарною історичною постаттю Честі завдячує своїм виникненням у 1976 році щорічний звідтоді фестиваль «Інсбруцькі тижні давньої музики», котрий швидко здобув славу одного із провідних у Європі.

Цього року чи не вперше за цілу історію існування фестиваль, як і чимало інших культурних подій у світі, опинився під загрозою зриву. Втім, у останній момент організатори вирішили його таки провести. Щоправда, програма зазнала суттєвих скорочень, а кількість публіки зменшили щонайменше в два рази, однак ключові заходи музичного свята – передовсім, це постановки маловідомих барокових опер за участі кращих європейських виконавців – таки відбулися.

Отримав утілення й неодмінний щорічний проект «Молода опери». Цього року ним стала постановка нещодавно віднайденої «драми з музикою» Алессандро Мелані, представника римської оперної школи доби бароко. Фактично, написана 1669 року опера Lémpio punito (на головному фото) стала першим сценічним утіленням історії про Дона Жуана та заслужену ним помсту Камінного Господаря.

  В свій день народження Ольга Цибульська показала, як виглядала в дитинстві

Дотепне й відповідне сучасній стилістиці сценічне вирішення опери представили дві італійки – музична керівниця Маріанджола Мартелло та режисерка Сільвія Паолі. І, що є особливо приємним, цього року до участі в проекті запросили й українську солістку Наталію Кухар. Після тригодинного прем’єрного спектаклю, в якому співачка з однаковим успіхом виконала дві, здавалося б, цілковито полярних партії: закоханого пажа Клорідоро та розпусної Прозерпіни, вона знайшла час і на екслюзив для ZAXID.NET.


Наталія Кухар

Забігаючи наперед, відзначимо, що обдаровану виконавицю відзначили фактично всі присутні на спектаклі критики, від місцевої преси до Frankfurter Allgemeine Zeitung.

«Інсбруцькі Тижні давньої музики» є одним із провідних європейських фестивалів цього напрямку. Як молодій співачці з України вдалося потрапити в цей престижний проект?

Всі задіяні в цьому молодіжному оперному проекті були минулого року учасниками – здебільшого фіналістами та переможцями конкурсу Честі (міжнародний конкурс молодих виконавців барокової опери, названий іменем П’єтро Антоніо Честі). Мені минулого року також пощастило вийти у фінал.

На загал, не маємо ще в Україні досконалої школи виконання саме барокової музики. Яким був ваш шлях до неї?

У Львові я навчалася в Національній музичній академії ім. М. Лисенка в класі Людмили Божко (видатна українська співачка і педагог, багатолітня солістка Львівської опери і Большого Театру в Москві, професор). Після закінчення навчання у Львові пройшла прослуховування до Молодіжної оперної академії – це програма для молодих співаків і піаністів при Національній опері у Варшаві. Фактично, з 2017 року я навчаюся під керівництвом Ольги Пасічник (відома співачка-українка, котра живе і працює в Польщі).


Наталія Кухар (ліворуч) – Клорідоро у виставі Lémpio punito Фото: © Birigt Gufler

Вона і сама дуже багато барокової музики виконує, і значну частину своєї викладацької практики присвячує музиці бароко. Також у нас викладає багато запрошених коучів, відомих зі сфери барокової музики, таких як, наприклад, контратенор Матіас Рексрот

  У Парижі відкрилася виставка робіт Леонардо да Вінчі, яку готували 10 років

В Ольги Пасічник, котра часто й охоче виступає в Україні, зокрема у Львові, так би мовити, два крила обдарування – це барокова музика, і музика сучасна, яку вона також блискуче інтерпретує. А Ви плануєте розвиватися у напрямку сучасної академічної музики?

Не хотіла би безпосередньо зосереджуватися на одному профілі – будь то музика доби бароко чи сучасна. Я прагну розвиватися в усіх напрямках, які може мені дозволити мій голос – це і музика Джоаккіно Россіні, і французький романтизм, пробую себе в творах Ріхарда Штрауса. Очевидно, що барокова музика дуже лежить мені до серця, але в наш час хочеться розкривати себе максимально, не зупинятися на чомусь одному. Наприклад, у майбутньому відкрити камерну музику.

Не боїтеся, що Вам це закриє дорогу до стандартного оперного репертуару?

Я не співаю виключно барокову музику. Намагаюся поєднувати різні напрямки. Але барокова музика, як також і музика Моцарта, багато в чому допомогла мені свого часу «зібрати» голос, розкрити нові його можливості. В цілому, барокову музику неможливо співати, не маючи хорошої вокальної техніки. Адже ця музика дуже вимоглива щодо кантилени, дрібної техніки, вміння співати більш «інструментально» та з більшою кількістю кольорів, а тому вимагає і хорошого дихання, і виведеного, близького та зібраного звуку. Ця музика не може зашкодити, а лиш допоможе.

Повернімося до викликів сучасності, які для співаків бувають особливо жорсткими. Наприклад, сьогодні ви співали в дещо інших умовах – зал був напівпорожнім, оскільки організатори свідомо, у зв’язку з обмеженнями, викликаними коронавірусом, продали лише кожне друге місце. Яке це відчуття – співати прем’єру в напівпорожньому залі?

В період пандемії я була у Львові і мені доводилося співати в абсолютно порожньому залі: я брала участь у двох онлайн-концертах, організованих Львівською філармонією. Ось це було насправді важко: відсутність публіки, відсутність віддачі слухача. Ти не можеш працювати упівсили, оскільки розумієш, що твій слухач є, але він за камерою,і на сцені ти не відчуваєш найголовнішого – енергетики слухача. А тут публіка була, нехай і через одне місце, була публіка, була енергетика, і це не порівняти з цілковито порожнім залом.

  Ірина Федишин поділилася сімейними фотографіями, знятими у батьківському молодому саду

Режисер спектаклю продемонстрував сьогодні чимало цікавих сучасних знахідок. Загалом, сучасна оперна режисура на шляху глобального оновлення, і співаки часто скаржаться, що їм складно виконувати всі вимоги режисерів на сцені. А як працюється вам?

Наразі не маю великого досвіду співпраці в дуже осучаснених постановках. Якось співала в Кракові Розіну (в «Севільському цирюльнику» Россіні), куди буквально «вскочила» в спектакль із двох репетицій на заміну – там довелося й дослівно стрибати в найскладніших моментах дуету з Фігаро.

Сьогодні також було фізичне навантаження: мій герой у першій сцені весь час ходить із автоматом, і мені цей автомат був надто важким (згодом видали легший). Потім довелося, співаючи, підіймати важкі бутафорські куби й будувати барикаду: в таких випадках шукаю способи контролювати дихання – як у спортзалі.

Це ще одне свідчення того, що сучасні співаки мають бути в добрій фізичній формі, займатися спортом – на сцені часто доводиться застосовувати такі вміння.


Наталія Кухар (ліворуч) – Прозерпіна у виставі Lémpio punito Фото: © Birigt Gufler

Коли немає можливості піти в спортзал, як це було в останній місяць репетицій, займаюся вдома.

Загалом до сучасних постановок ставлюся позитивно – вони відповідають духові нашого часу, здатні захопити нові покоління, ми повинні іти в ногу з часом. Можливо, саме ці постановки зуміють привабити молодого слухача, повернути опері її справжню популярність.

Інсбрук

Фото надані прес-службою «Інсбруцьких тижнів давньої музики» та з особистого архіву Наталії Кухар

Залишити відповідь