В одних родинах яйце розбивають із тупого кінця, в інших — із гострого, і сперечаються про це роками. Варене яйце зручніше чистити з тупого. Під шкаралупою з цього боку зазвичай є порожнина з повітрям, тому звідти легше почати. А над самою суперечкою майже триста років тому посміявся письменник Джонатан Свіфт, і в його книжці дійшло до війни.
Під тупим кінцем ховається повітря
Щойно знесене яйце заповнює шкаралупу цілком. У курки всередині тепло, і коли яйце холоне, його вміст трохи стискається, а під шкаралупою набирається повітря. Так утворюється повітряна камера, і зазвичай вона біля тупого кінця, бо там шкаралупа найкраще пропускає повітря.
Що довше лежить яйце, то більше повітря під тупим кінцем і то легше починати чистити. У звареного накруто й очищеного яйця тупий кінець ніби приплюснутий. Це і є слід камери.
Вареним яйцем радять спочатку постукати об стіл, щоб шкаралупа вкрилася дрібними тріщинами, а тоді покотити його між долонями. Потім його чистять під струменем холодної води, починаючи з тупого кінця, де є повітря.
Зварене некруто яйце при гостях відкривали ножем
Яйце некруто ставлять у чарку-підставку, щоб воно не котилося, поки його їдять ложечкою. Книжка з етикету кінця XIX століття радить на званому обіді зрізати верхівку гострим ножем. У радянській книжці про етикет 1986 року радять надбити шкаралупу ножем, зняти шматочки шкаралупи пальцями на блюдечко під чаркою, а потім обережно зняти ложечкою верхівку, щоб не витік жовток.
Яким кінцем угору ставити яйце в чарку, жодна з цих книжок не каже.
Війна почалася з порізаного пальця
У 1726 році вийшли «Мандри Гуллівера». У першій частині Гуллівер потрапляє до країни крихітних людей Ліліпутії. Один із придворних розповідає йому, що споконвіку ліліпути перед їжею розбивали яйця з більшого, тупого кінця. Але дід нинішнього імператора, ще хлопчиком, порізав так палець. Тоді батько хлопчика, тодішній імператор, видав указ, щоб усі під страхом суворого покарання розбивали яйця з меншого кінця.
Народ цього не пробачив. Було шість повстань, у яких один імператор поплатився життям, а інший втратив корону. Одинадцять тисяч людей у різний час воліли померти, аніж розбивати яйце з гострого кінця. Тих, хто залишився вірним тупому кінцю, прозвали тупоконечниками. Про цю суперечку написали сотні товстих книжок. Книжки тупоконечників заборонили, а їх самих за законом не пускали на жодну посаду.
Після кожного придушеного повстання тупоконечники тікали до сусідньої острівної імперії Блефуску, а її королі підживлювали бунти. Закінчилося війною. Коли Гуллівер потрапив до Ліліпутії, вона тривала вже 36 місяців, і Ліліпутія втратила 40 великих кораблів та 30 тисяч найкращих моряків і солдатів.
У священній книзі ліліпутів не сказано, з якого кінця
Імперія Блефуску стала на бік тупоконечників і звинувачувала Ліліпутію в розколі віри, нібито та порушила вчення пророка Ластрога зі священної книги ліліпутів. Але в самій книзі сказано лише, що «всі вірні мають розбивати яйця з належного кінця». А який кінець належний, за словами придворного, нехай підкаже кожному совість або в крайньому разі вирішить верховний суддя. Виходить, уся війна йшла через те, як розуміти слово «належний».
Гуллівер допоміг ліліпутам і потягнув за собою до Ліліпутії військовий флот Блефуску. Імператор Ліліпутії хотів підкорити Блефуску і змусити всіх там розбивати яйця з гострого кінця, але Гуллівер відмовився. Пізніше його звинуватили в тому, що він «у душі тупоконечник».
Над чим сміявся Свіфт
Ліліпутію зазвичай вважають Англією, а Блефуску — Францією. У суперечці про яйця бачать ворожнечу католиків і протестантів. Тупоконечники в такому прочитанні — католики. Вони тримаються старого звичаю, як Англія, поки була католицькою, і тікають до католицької Франції. Прихильники гострого кінця тоді — протестанти. В імператорі, який поплатився життям, коментатори бачать англійського короля Карла I, страченого 1649 року, а в імператорі без корони — короля Якова II, якого скинули 1688-го і який утік до Франції.
Гостроконечників у Свіфта не було
Слова «гостроконечники» у Свіфта немає. У книжці названа лише одна партія — тупоконечники (англійською Big-endians). Про інших сказано просто, що вони розбивають яйце з меншого кінця. У класичному перекладі Адріана Франковського «гостроконечники» трапляються тільки в примітках, а в самому тексті їх немає. В українському шкільному перекладі теж говорять лише про тупоконечників, а гострий кінець там названо «носиком».
Тупоконечники й гостроконечники живуть у кожному комп’ютері
Першого квітня 1980 року інженер Денні Коен розіслав колегам записку «Про священні війни та заклик до миру». Інженери тоді сперечалися, в якому порядку передавати число. Число в комп’ютері зберігається шматочками, і питання в тому, який шматочок іде першим. Той, де тисячі (як ми пишемо на папері), чи той, де одиниці. Тих, хто починає з великого кінця, Коен назвав Big-Endians, а з малого — Little-Endians, узявши назви з «Мандрів Гуллівера».
Коен вважав, що майже все одно, який варіант вибрати, аби всі домовилися про одне. «Як щодо того, щоб підкинути монетку???» — писав він. Коен визнав, що тут він зі Свіфтом не згоден. У Ліліпутії кожен міг би розбивати яйце як хоче, а комп’ютерам потрібен один порядок, інакше вони одне одного не зрозуміють.
Домовитися до кінця так і не вдалося. Числа в інтернеті передають «із тупого кінця», а процесори Intel у звичайних комп’ютерах зберігають їх «із гострого». Тому перед відправленням у мережу шматочки числа переставляють.
Тупий і гострий кінець у прикметах та великодній грі
Британська прикмета на боці тупоконечників. За цією прикметою, розбивати яйце правильно з більшого кінця, а з меншого — на розчарування. У центральній Україні на Великдень грали в навбитки. Один тримав крашанку гострим кінцем, носком, угору, а інший бив по ній носком своєї. Потім другий бив по кушці, тобто по тупому кінцю. Чия крашанка тріскала з обох кінців, той програвав і віддавав її.
А за сніданком, як і радила священна книга ліліпутів, кожен сам вирішує, який кінець належний.
