Актуальні новини

За крок до фінішу

Зовсім мало часу залишилось до завершення 64-го Каннського кінофестивалю, усі фільми уже показані. Так що можемо підбивати підсумки.

Загальне враження від фестивалю: рівний та стабільний.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1522622 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1522622{ margin: 0!important; } }

Щоправда, у четвер, 15 липня, частину фестивального палацу евакуювали через загрозу вибуху. Через хибне повідомлення чи підозрілий предмет працювали поліція та вибухотехніки, припинив роботу один із найбільших фестивальних залів, зал Дебюссі та евакуювали відвідувачів ресторанів, що розташовані навпроти.

Також скасували прес-конференцію позаконкурсного фільму «Зроби мене сильним» французького актора Матьє Амальрика.

Журналістам пояснили, що це відбулось (вперше за дуже багато років, до речі) через корки на Круазет, що аж ніяк не могло бути правдою. Проте майже миттєво місцеві новинні сайти повідомили про справжню причину.

«Франція»

Цього року справжньою лідеркою за кількістю фільмів є французька акторка Леа Сейду. Представниця відомої кінематографічної родини, чи не найвпливовішої у французькому кіно, знялась відразу у чотирьох конкурсних фільмах та позаконкурсному «Обмані» Андре Дюплешена.

Француженка побила рекорд Ніколь Кідман, яка кілька років тому представляла на фестиваль три картини з офіційної селекції. Французький журнал про кіно навіть опублікував карикатуру, на якій її дідусі (власники найбільших французьких дистриб’юторських компаній) переживають, що онука стане впливовішою за них.

Проте Леа Сейду пропустила усі проходи червоною доріжкою, пресконференції, вечірки та інші фестивальні події. Виною її відсутності став позитивний тест на коронавірус.

Леа Сейду зіграла головну роль у картині Брюно Дюмона «Франція». Саме так перекладають назву дистриб’ютори. В оригіналі вона має подвійне значення, адже героїню, суперпопулярну журналістку звуть Франс.

Завжди серйозний та радикальний Дюмон останнім часом вносить у свої фільми елементи комедії. Цього разу його картина – зла сатира на ЗМІ, які, уособлені головною героїнею, маніпулюють дійсністю, знімають постановочні «репортажі» з гарячих точок тощо.

Динамічний, добре розіграний, хоча, можливо, аж надто нарочито карикатурний фільм викликав бурхливу реакцію на прес-перегляді (багато сміялись і трохи свистіли) та тривалі оплески на прем’єрі.

  Ольга Фреймут розповіла про подарунок чоловіка до Дня святого Валентина

«Історія моєї дружини»

Зовсім інша роль дісталася Леа Сейду у надзвичайно стильній та гарній картині Ільдіко Енеді «Історія моєї дружини». Це екранізація однойменного роману Мілана Фюшта 1942 року.

Ільдіко Енеді у 1989 році отримала «Золоту камеру» за дебют, трагікомедію «Моє XX століття». Її попередній фільм став подією у світі авторського кіно. «Про тіло та душу» 2017 року переміг на Берлінале та був номінований на «Оскар».

Цього разу угорська режисерка пропонує надзвичайно красиву, неспішну та сумну історію. Часто картина втрачає ритм через довгі діалоги. Їх надто багато, вони частково руйнують плетиво фільму та змушують деяких критиків називати картину «втомливою».

Насправді це не так. Вона зроблена так стильно, що заради цього варто дивитись це кіно понад дві години. Хоча оригінальності та точності попередньої картини «Історії» таки бракує.

Ціле зоряне небо засвітив над Каннами Вес Андерсон та його «Французький вісник». Окрім Сейду тут зіграли Тільда Свінтон, Едріен Броуді, Френсів Макорманд, Бенісіо Дель Торо, Елізабет Мосс, Тіматі Шаломе, Білл Мюррей та інші.

«Французький вісник. Додаток до газети Ліберті. Канзас Івнінг Сан»

Блискучий фільм не став чимось дивовижним для шанувальників творчості Андерсона. Скоріше у «Французький вісник. Додаток до газети Ліберті. Канзас Івнінг Сан» режисер відполіровує до досконалості свій метод: яскраві, ніби розмальовані сцени межують з чорно-білими, навмисна театральність акторської гри підкреслена декораціями.

Абсурдні сцени, дотепні діалоги, кадри як картинки – таким Андерсона ми вже бачили, але хочеться дивитись ще і ще.

Актори грають як капусник, явно отримуючи задоволення, яке передається глядачам. Подражнивши глядачів на червоних сходах, зірки поїхали додому, створивши ще одне цьогорічне «вперше». Вперше за дуже багато років конкурсний фільм не мав прес-конференції.

Тільда Свінтон

Утім залишилась Тільда Свінтон, яка представляла ще один конкурсний фільм. Володар «Золотої пальмової гілки» Апічатпонг Вірасетакул привіз о Канн «Пам’ять», де героїня Свінтон вирушає до Колумбії, щоб віднайти спогади, які її тривожать.

  Поздоровлення з Днем сміху 1 квітня 2018

Традиційно Вірасетакул працює з пам’яттю, особистою, історичною та універсальною, з межею між сном та дійсністю. Тайський «геній міста» перебирається на інший континент, знімає фільм майже повністю іспанською мовою, якої не знає, проте його медитативна поетична історія заворожує не залежно від мови чи будь-чого іншого.

«Пам’ять»

Можливо, чудова Тільда Свінтон, яка є постійною учасницею Каннського фестивалю, нарешті повезе з Канн «Золоту пальмову гілку». Хотілося б, щоб Вірасетакул, один з небагатьох, хто зараз володіє в кіно магією поезії, долучиться до елітарного клубу володарів двох найвищих нагород, проте журі уже заявило, що шукатиме насамперед актуальне та соціальне кіно.

Апічатпонг Вірасетакул

Тут, звісно, на другу «гілку» міг би претендувати Жак Одіяр, але цього разу він пропонує чорно-біле кіно про любовний трикутник, який у фіналі отримує ще один несподіваний кут. І всі щасливі. Несподівану для себе та глядачів історію режисер назвав «Париж. 13 арондісман» («Олімпіади»). Уся дія картини відбувається у 13-му окрузі Парижа, який дає зовсім не такі картинки французької столиці, до яких звикли туристи.

Одіяр зняв, мабуть, найромантичніший свій фільм, практично мелодраму, в одному із найромантичніших місць міста. Режисер грає за правилами мейстріма, проте намагається вбрати його в «шати» авторського кіно. Як не дивно, йому це вдається.

«13-й округ»

Одним із найцікавіших та найнесподіваніших картин стало «Коліно Ахед» ізраїльтянина Надава Лапіда. Водночас вона ж стала й недооціненою: фільм має наразі низький рейтинг. Назву фільму взято зі справи Ахед Тамімі, палестинської дівчини, яка вдарила ізраїльського солдата. Відео стало вірусним.

У фільмі режисер, обурений твітом, в якому Ахед пропонують прострелити коліно, вирішує присвятити цій справі свою наступну роботу.

«З одного боку, це мій найпростіший фільм. Він схожий на вестерн: хтось прибуває у віддалений форпост в пустелі, впливає на це місце і знаходиться під його впливом, а потім йде. Але це схоже на опік нервів, що тремтять від емоційних, політичних, ідеологічних та естетичних вібрацій», – говорить Надав Лапід.

  Як виглядають зірки, зістарені в FaceApp і в реальності

«Коліно Ахед»

У фільмі відчувається гнів, що обпікає. Це різка та смілива розповідь, де прочитується не лише боротьба із власними демонами, а й обурення ставленням влади до культури.

Фільм, як і попередня робота режисера, «Синоніми», викликала полярні оцінки. Окрім захоплення сміливістю та чесністю режисера, були і такі, хто назвав фільм злобною екстремісткою витівкою.

Це одна приємна несподіванка – «Червона ракета» Шона Бейкера. Після зворушливого «Проекту “Флорида”» 2017 року стало зрозуміло, що Бейкер – режисер небанальний у своєму гуманізмі та зацікавленні «маленькою людиною».

«Червона ракета»

Цього разу такою людиною стає колишній порноактор, що повертається у рідний Техас до колишньої дружини й залишається в домі, де йому не раді. Надзвичайно жива та принадлива картина, де не надто приваблива дійсність та не дуже героїчні персонажі виглядають об’ємно та привабливо з погляду кіно.

«Герой»

А от Азгар Фархаді, на якого покладалися великі сподівання, їх не виправдав. Його «Герой» – дуже добре кіно, але це ще одна добра, міцна робота, що стає в ряд його попередніх картин. Проте, якщо «Розлучення Надара та Симін» або «Комівояжер» вражали, нова стрічка, хоч і дивиться з цікавістю, виглядає ще одним повтором.

Шон Пенн

Ну і найгіршою картиною конкурсу сміливо можна назвати «День прапора» Шона Пенна. Таке враження, що його кіноадаптація мемуарів доньки знаменитого фальшивомонетника Джона Фогеля була задумана винятково для того, аби дати роль власній доньці Ділан. А єдине питання, яке хочеться поставити: навіщо та як цей фільм опинився у Каннах?

Ділан Пенн

Щоправда, міркування членів журі незбагнені. Вони вже перебувають в ізоляції без мобільних телефонів та інших засобів зв’язку. Їх рішення буде відомо уже за кілька годин.

Фото Катерини Сліпченко, Канни

Всі новини про Каннський кінофестиваль читайте у спецрубриці ZAXID.NET.

Залишити відповідь