Актуальні новини

Французький паціент

Минула уже майже половина 74-го Каннського фестивалю. Попри те, що на наступний тиждень організатори припасли багато цікавого, уже можна говорити про кількох фаворитів. Лише за рейтингами преси, звісно, які не завжди збігаються з думкою журі. Рідко збігаються, будьмо відверті.

Цікаво, що цього року серед найцікавіших фільмів більшість – французькі. Ще й до того про хвороби.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1522264 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1522264{ margin: 0!important; } }

Основний інстинкт

Новий фільм Пола Верховена «Бенедетта» розповідає історію монахині Бенедетти. З дитинства вона переконана, що спілкується з Дівою Марією, а трохи згодом оголошує себе дружиною Христа. Це не заважає їй закохатись у врятовану від батька-садиста дівчину Бартоломеа.

Поки Бенедетта охоплена еротичними переживаннями, і уявними, і цілком реальними, за стінами монастиря панує чума.

Голландець Пол Верховен багато часу провів у Голлівуді, зняв «Чорну книгу» у рідних Нідерландах і ось уже другий фільм знімає у Франції. Картина базується на книзі історикині Джудіт С. Браун «Нескромні вчинки: Життя черниці-лесбіянки в Італії епохи Відродження».

//
«Бенедетта»

Проте не лише література того часу цікавила Верховена. Кожен кадр цього фільму можна вставляти у рамочку, як живописне полотно. Проте, наслідуючи живописні прийоми, Верховен бавиться мало не з театральними умовностями та кітчем псевдоісторичного кіно.

Його Бенедетта, брюнетка у дитинстві, після 16-ти років у монастирі стає фарбованою білявкою з ідеальним макіяжем. Цей ідеально гарний фільм, чудово розіграний та при всіх релігійних складових, чумі та тортурах, є дуже дотепним.

«Бенедетта»

А ще він просто приречений на скандал. Еротичні видіння Бенедетти ображають почуття віруючих навіть не своїм відвертим еротизмом. Вони напрочуд смішні при цьому.

  У кінотеатрах відбудуться спецпокази фільму «Шербурзькі парасольки»

Наразі на фестивалі фільм прийняли на ура. Скоро він вийде у прокат у католицькій Франції. Чекаємо на Галичині!

Головні ролі у фільмі зіграли Віржині Ефіра, Дафна Патакія, Шарлотта Ремплінг, Ламбер Вілсон, Клотільда Куро.

Журі оголосило, що шукатиме соціально значущі фільми. Навряд таким можна назвати «Бенедетту». Але фільм бездоганний.

Aux Champs-Élysées

А от картина Катрін Корсіні «Перелом» належить саме до таких. Ще й змальовує вона історію зовсім близького минулого. ЇЇ фільм – доба, що розпочинається погромом, що вчинили «жовті жилети» на Єлісейських полях та сутички з поліцією. А от основна дія відбувається у приймальному покої лікарні швидкої допомоги, де персонал також страйкує, але у хаосі та екстремальних умовах має надавати допомогу.

«Перелом»

Головні герої потрапляють туди з різних причин. Так, художниця у блискучому виконанні Валері Бруні Тадескі падає на вулиці. Проте більшість – маніфестанти.

Французькі реалії без проблем можна спроєктувати на інші. Палкі словесні сутички між людьми з переламаними кінцівками, звинувачення один одного у тому, хто за кого голосував, непримиренні політичні дискусії навіть на каталці…

«Перелом»

Смішно, сумно, а як кіно точно, впізнавано та динамічно. Можна прогнозувати, що без уваги картина не залишиться, адже це той випадок, коли соціальне кіно є водночас художнім висловлюванням. Коли нагороджувати можна не за тему, а за її втілення. А Валері Бруні Тадескі (що думає журі, ми, звісно, не знаємо) сміливо може вважатись претенденткою на акторську «пальму» за жіночу роль.

А за чоловічу наразі хочеться її віддати Андре Дюсольє з фільму Франсуа Озона.

Про смерть від Озона

Надзвичайно плідний Франсуа Озон не втомлюється видавати по картині щороку. На торішньому фестивалі, що так і не відбувся через пандемію, мали показати його фільм «Літо 85». Він не став чекати рік, як інші. Навіщо це йому? За цей час він зняв новий фільм «Все минуло добре» (на головному фото).

  У Львові відбудеться презентація Білоруського Інформаційного центру в Україні

Головні ролі зіграли Софі Марсо та Андре Дюссольє. Цього разу Озон міркує про проблеми евтаназії. Її не дозволено у Франції, а герой Дюссольє, безпорадний після інсульту, бажає померти. Він змушує доньку (Марсо) організувати для нього евтаназію.

Франсуа Озон

Фільм поставлено за автобіографічним романом Емманюель Бернхайм, з якою Озон дружив.

«Те, що мене найбільше цікавило, це не проблема евтаназії, а стосунки між батьком та доньками. Для мене це дуже інтимна історія, я добре знав Емманюель. Після того, як вона померла від раку, я перечитав її книгу і вирішив зняти фільм», – розповів Франсуа Озон.

Щоправда, він вніс деякі зміни у книгу, зокрема ввівши персонаж матері, якої там не було. Ще одна блискуча роль Шарлотти Ремпліг у цьогорічних Каннах.

«Я не за й не проти, я пропоную глядачам поміркувати про життя та смерть. Я ставлю запитання, а кожен із глядачів має сам дати свою власну відповідь», – вважає Озон.

Режисер зняв фільм, поєднавши біль, сміх, сльози та створив справжню емоційну гойдалку і для глядачів, і для акторів. Він досліджує не лише відношення до смерті, але і природу егоїзму.

Софі Марсо

«Франсуа багато нам розповідав про Емманюель, для мене це дуже жива людина, яка любила життя. Ви питаєте, чи було мені важко грати роль, у якій так багато болю. Але емоції є нашою професією, ми граємо горе, щастя, сльози, Не потрібно цього боятися. І я думаю, що наш фільм про кохання, а не про біль. Це ж є щастям, страждати від кохання», – вважає Софі Марсо, яка вперше у своїй кар’єрі працювала з Озоном.

  Коли день весняного рівнодення 2022 року

Андре Дюссольє: «Я вже помирав у кіно. Це не страшно»

Андре Дюссольє

Пригадуєте ваш перший фестиваль?

Так. Це було у 1974 році з Клодом Лелушем.

Ви знову зіграли про смерть?

Це не зовсім так. Озон зняв дуже стриманий, інтимний фільм. Без пафосу.

Саме в цьому сила фільму?

Так. Він поєднує у собі і гумор, і дуже болісні трагічні речі, любов до життя та прагнення смерті.

Спочатку Озон запросив Фабріса Лукіні…

Так. Але в цьому немає нічого дивного. В нашій професії таке трапляється дуже часто. Хай там як, я тішуся, що так сталося. Адже я ще ніколи не мав персонажа, який так сильно не схожий на мене.

Софі Марсо – просто чудова, її талант та її емоційність стали для мене чудовою допомогою.

Ми всі боїмося смерті. Чи допомагають таки фільми звикнути до думки про неї?

Так. Я завжди можу собі сказати: я вже помирав у кіно. Це не страшно.

Фото Катерини Сліпченко, Канни

Всі новини про Каннський кінофестиваль читайте у спецрубриці ZAXID.NET.

Залишити відповідь