Актуальні новини

Як видати книгу про постапокаліпсис в Україні та вижити самому

Форум Видавців 2021 поповнився новими для Львова та літературного світу зустрічами і книгами. А однією з наймузичніших велелюдних презентацій на фестивалі стала подія-знайомство із першим романом Саші Буля (Sasha Boole), українського музиканта та кантрімена, учасника міжнародного музичного колективу Me and That Man. Після сотні концертів у європейських турне, його у дністровському каньйоні зненацька застала пандемія. Там Буль написав книгу «Плющ», і вже на Форум видавництво «Люта справа» підготувала її перший тираж, який розкупили присутні на зустрічі.

Розкажи коротко про «Плющ»: це перший роман, а він вже вдався на 500 сторінок. Де в етапі твого життя взявся початок для написання постапокаліптичних пригод і чи буде продовження історії?

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1526844 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1526844{ margin: 0!important; } }

Любов до художньої літератури та бажання спробувати себе на цьому поприщі були зі мною віддавна. Тож не приховуватиму, що перші підходи до роману я почав робити ще в році так 2017-му. Але чи то бракувало самодисципліни, а чи ідея та бачення книги були не до кінця сформовані. Далі півсотні сторінок діло не йшло. І цьому завжди було дуже зручне виправдання у вигляді гастролей, яких у мене тоді було чимало.

У 2020-му гастролей раптом не стало, а отже не стало й виправдання. Я пригальмував разом з усім світом, подумав над тим, чого хочу від життя і яку максимальну користь я можу отримати від ситуації, що склалася? І тоді твердо вирішив написати роман. Тим паче, що ідея, яку я всі ці роки виношував, виявилась свого роду пророчою.

Я вже працюю над продовженням. У роботі над книгою я створив щось на кшталт власного світу, таку собі паралельну українську реальність. Тож дуже шкода було б полишати її, не розкривши весь потенціал. Такої ж думки і мої агент та видавець. Тож, окрім безпосереднього продовження пригод Йони (головний герой), є план видати також і графічний роман спін-оф.

Знаючи тебе як мандрівника-музиканта, думала, що твоя перша книга буде про пригоди в турі, якісь мемуари, концертні історії, наприклад, які залишаються за кадром для прихильників. Як ставишся до книг такого жанру?

Максимально тепло. От тільки в таких книжках, за всіма цими пікантними історіями, легко забути про літературну складову. Людині, яка пережила це на власній шкірі, часто-густо будучи під впливом алкоголю чи яких інших субстанцій, всі ці гастрольні оповідки можуть здатися неабияким ділом. От тільки читач, що зроду не був в турі, може не розділяти цього захоплення. Я прочитав трохи подібної літератури і мушу визнати, що далеко не все мені сподобалось – не зважаючи на те, що подеколи я був фігурантом викладених на папері історій.

  Українська співачка Альона Вінницька відверто розповіла про розлучення з чоловіком

Я не Мік Джаггер чи Джонні Кеш, про життя яких люди готові читати лише тому, що це вони. Тож я хочу ще трошки попрацювати над власним письменницьким стилем, підзбирати сюжетів, щоб коли така книга вийде під моїм іменем, її було б цікаво читати і тим, хто далекий від музики як морська свинка від моря.

Наш епічний тур 2020-го, з виступами на топових рок-фестивалях світу, наразі перенесено на 2022-й. Якщо він таки відбудеться, то думаю, що після нього можна братися й за мемуари.

Цього року книга презентувалася на Форумі Видавців, який ти регулярно відвідував раніше як спостерігач. Чи відчув інший вайб події через зміну власної ролі на автора?

Безперечно. І не тому, що тепер у мене на грудях з’явився бейджик «учасник», а тому що мені тепер не все одно на процеси, що раніше залишалися поза моєю увагою. З’явилось це розуміння, що ми тепер в одному човні, а отже трохи змістився і фокус моєї комунікації з іншими учасниками Форуму. Хоча загалом будь-яка подія – музичний фестиваль, літературний форум, саміт чи конференція – це про зустрічі з людьми, які тобі близькі духом і цікаві. Це про нетворкінг, проговорення проблем та пошук шляхів їх вирішення. І якщо раніше я вів ці дискусії у гостьових капцях, то тепер у мене з’явились свої, з ініціалами.

Кілька спойлерів з книги: які характеристики твого героя, де відбуваються події?

Головний герой «Плюща» – осиротілий підліток на ім’я Йона. Разом з прийомним батьком він займається розведенням, виїздом та продажем коней, що знову стали основним «транспортним засобом» у постпандемічному світі. От тільки для героїв роману цей світ обмежений територією трішки більшою за Україну.

В результаті війни, економічної і політичної криз, та врешті-решт пандемії, наша держава перетворилася на своєрідне гетто, обнесене бетонним муром. Людей, що пам’ятають світ без стіни залишається все менше, підростають цілі покоління, що не знають іншого життя. Йона – один з них. Обставини складаються таким чином, що йому доводиться вирушити у довгу й небезпечну подорож цією апокаліптичною резервацією, під час якої він поволі відкриває для себе ту країну, що колись лежала на місці цих руїн. Але головне – відкриває самого себе. Тому багато в чому це роман про дорослішання.

Якщо поглянути на Йону суто технічно, то це досить класичний для вестерну/неовестерну образ. Такий собі одинак, із досить темним минулим, зневірений та без чіткої чорно-білої моралі. Мені дуже хотілося, щоб читачу доводилося трішки поморщити чоло, перш ніж вирішити хто з персонажів антагоніст, а хто – протагоніст.

  День комп'ютерника — 14 лютого

Цього разу, видаючи книгу, ти потрапив в саму кухню книговидавництва: співпрацював з видавцем, шукав ілюстратора, напружено чекав книги з друку… Чи обійшлося без факапів? Чи будеш потребувати посередників для цієї справи у майбутньому?

Можливо це якесь моє особисте і хибне враження, але мені здається, що видавнича справа просто зіткана з факапів. Бо доводиться чути зусебіч про якісь затримки, зльоти, брак планування, відсутність належного промо, додруки в останній момент тощо. Вітчизняна музична індустрія далеко не втекла, але все ж якось спокійніше. Я думаю, що це пов’язане з тим, що займатися книговидавництвом в Україні – це про виживання. Це про постійний пошук фінансів. Про боротьбу. Тому стільки стресу. Я добре знайомий з кількома польськими авторами, тож знаю, як виглядає ринок там. Це спонукає мене ще більше поважати українських видавців.

Щодо посередників, то знову ж таки, як і в музиці – я прихильник західної моделі. Саме через це, перше, що я зробив – це завів собі літературного агента. І був дуже здивований спротивом деяких видавництв щодо цієї ланки у літературній галузі. Мені прямим текстом відмовляли, говорячи «бо у тебе є агент». Але, як показує практика, з часом все зміниться. Ще не так давно у нас і музичних менеджерів ніхто не хотів, а тепер попит на таких спеціалістів далеко попереду пропозиції. Інша справа, що я досить вимогливий до побратимів по команді і дуже б не хотілося звертатися до формули «хочеш зробити добре – зроби сам».

Ти вже давно імпортуєш свою музику на Захід і співпрацюєш із знаними музикантами. Скажи, чи була вже нагода подумати про переклад роману, щоб повезти книгу з собою в тур?

Звісно. Робота над цим почалась паралельно з переговорами щодо українського видання. От власне саме для цього й потрібні агенти. Тягнути все на власних плечах та ще й книги писати, а у моєму випадку ще й грати в кількох проектах та займатися подкастингом – трохи забагато. Якісь прогнози щодо іншомовних видань зараз робити рано, але робота ведеться.

Ти також планував видати саундтрек до книги, пісні виконував на презентації у Львові. І колаборуєш з майстром, який планує робити татуювання з ілюстрацій. Яку ще мультижанровість ти надаєш своєму новому твору?

  Потап розповів, хто в їх сім'ї заробляє більше

Я планую також видати буктрейлер, що буде одночасно і кліпом. Разом із немаловідомим львівським ножовим майстром ми підготували лімітовану серію «постапокаліптичних» ножів, що натхненні книгою. Це ж круто, коли читач може буквально потримати в руках те, чим орудує головний герой. Я вже згадував про графічний роман. Особисто мені дуже подобається цей жанр. Ну і звісно, куди ж без аудіокниги. Тим паче, що я маю прямий стосунок до радіо та аудіоконтенту загалом.

До речі, про подкасти. Зараз ти робиш проекти для кількох медій. Розкажи про них трошки більше, і де їх знайти?

Головна моя гордість в цьому напрямку – це цикл науково-популярних (з акцентом на другу складову) подкастів «Норовисті Пройдисвіти» для проекту «Локальна Історія». Це історичний контент не для фахових істориків. Розповіді про, так би мовити, контраверсійних персонажів нашого минулого. Відступників та повстанців, авантюристів і зрадників, відьом, головорізів та різного роду вигнанців. Такого добра в наших літописах вистачає. Це захопливі сценарії, які залишається лише подати під виглядом голлівудських блокбастерів, для наочності проводячи паралелі із всесвітньою історією та представниками мас-культури. Мені доводиться перелопачувати буквально тони історичних текстів, консультуючись з науковцями, але я вірю в те, що це не лише цікавий, але й соціально корисний контент. Особисто мені дуже болить за деякі несправедливо забуті сторінки нашого минулого.

Також я роблю цикл музичних програм для чернівецького філіалу «Українського радіо». Роблю все для того, щоб пересічний слухач міг відкрити для себе нові цікаві імена в українській музиці.

Якими є Чернівці зараз? Наскільки комфортно ти себе там почуваєш, повертаючись з подорожей по світу?

Мені б дуже хотілося зараз розтектися в компліментах на адресу столиці Буковини, як я зробив би кілька років тому, але язик не повертається. На жаль, місто переживає далеко не найкращі часи вже добру декаду. Занедбані вулиці, відсутність доріг та нормальної транспортної інфраструктури, регулярні перебої із водопостачанням. Список можна продовжувати довго. Загалом – прекрасне місце, аби писати постапокаліптичний роман про занепад )))

Чернівці – яскравий приклад того, що може трапитися із справжньою архітектурною перлиною, якщо місцеві господарники надто зайняті локальними міжусобицями, а мешканці міста не ставляться до нього, як до свого. Чесно кажучи, не знаю наскільки ще вистачить мого терпіння, перш ніж я остаточно спакую валізи.

P.S.: Другий тираж книги Саші Буля «Плющ» видавництво планує реалізувати 12 жовтня 2021 року.

Залишити відповідь