Актуальні новини

«Людина, яка слухає Баха чи Моцарта, не піде вбивати»

Адріан Боднар – один із найталановитіших львівських музикантів, постійний учасник багатьох камерних ансамблів та симфонічних оркестрів. Адріан впевнено себе почуває і як соліст, і як оркестрант, дуже часто виступає в якості запрошеного концертмейстера скрипок. Але найбільше полюбляє грати у струнному квартеті. Його широкий репертуар вражає – від музики бароко до творів сучасних українських композиторів. І в той же час, він – надзвичайно скромна людина, закоханий у Карпати, далекий від соцмереж та суєти сучасного світу. Знайомтеся ближче: скрипаль із бароковим серцем – Адріан Боднар.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1514444 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1514444{ margin: 0!important; } }

Про кларнет, скрипку та модельки

З чого почалося ваше знайомство з музикою?

Мої батьки музиканти. Але мама-скрипалька хотіла, щоб я грав на іншому інструменті – кларнеті. Мене готували до того, що я буду вступати у спеціалізовану музичну школу ім. Соломії Крушельницької. Ще до початку школи мене віддали на підготовку, у так звану «нульовку», де я освоював ази гри на флейті. Рік я займався, робив різні вправи на дихання і так далі.

//

Викладач уже знав, що я буду у нього вчитися, у шафі в нас вдома вже лежав куплений кларнет, на полиці чекали на мене «Етюди» Штарка (Олександр Штарк – автор найвідоміших етюдів для кларнета – ред.). І тут раптом – досі не можу зрозуміти, що це було, мабуть, щось на рівні інтуїції. Будучи 6-річною дитиною, я категорично сказав: «Ні, я грати на кларнеті не буду, мені подобається скрипка». Це було дуже чітке рішення, я розумів, що скрипка – мій інструмент й іншого не може бути.

Тож у школу я пішов у клас скрипки до Володимира Теодоровича Коцюруби. На той момент він щойно закінчив консерваторію, йому було 24 чи 25 років, молодий без досвіду роботи з дітьми, йому довірили 10 малих спиногризів. І він давав з нами раду.

Чи легко проходило для вас навчання?

Звісно, були різні періоди. Спочатку є запал, а потім доводиться багато працювати, кожен день певну кількість годин. Це важко. Діти по своїй природі трохи ліниві. А скрипка ще й важкий інструмент. Тут не зовсім природна постава, шия болить, руки болять, а поки на пучках пальців нема мозолів… Відповідно, були моменти, коли був протест, батьки змушували займатися, бо треба іспит здати, академконцерт зіграти.

Але сталася така історія. Ми зі старшим братом збирали модельки машинок, у нашому дитинстві це був шалений дефіцит. Цінували кожну машинку, яку батьки купували. Й ось якось старший брат мені каже: «Слухай, а чого ж ти не хочеш на скрипці грати? От дивися, твій вчитель вміє добре грати і їздить по всьому світу. Ти навчишся і поїдеш по світу. Ти уявляєш, скільки ти машинок привезеш?».

І це для мене стало тим стимулом, після якого я почав займатися серйозно, щоб купити модельки. А вже справжнє розуміння того, що це моя професія, прийшло вже ближче до випуску зі школи. Були моменти, коли казали: «Не можна стільки грати! Вже 8 годин, треба щось поїсти».

Про вчителів, оркестр та барокове виконавство

Після школи ви вступили у львівську консерваторію, тоді – Вищий державний музичний інститут ім. Миколи Лисенка. У кого навчалися?

У мене були гарні викладачі, це подружжя скрипалів – Юлія Онищенко та Георгій Павлій. Вони повністю присвячували себе студентам. Георгій Іванович Павлій також вів оркестр, в якому ми отримували ази ансамблевої гри. Бо сольне виконання відрізняється від гри в оркестрі.

  У шоу "Танці з зірками" новий суддя

Коли з тобою грають 20, 30, а то і більше музикантів, треба так налаштувати свій слух, щоб чути кожен інструмент, знати, де свою партію показати більше, а де навпаки треба сховатися і дати висловитися комусь іншому. Георгій Іванович, мабуть, першим у Львові звернув серйозну увагу на виконання барокової музики.

В Європі інтерес до дослідження бароко з’явився ще в середині ХХ століття. Музиканти збиралися невеликими ансамблями, намагалися відтворювати старовинні інструменти, вивчали музику тих часів. А у нас в ХХ столітті панувала московська школа гри на скрипці – потужне виконання, сильний звук, як грав Ойстрах, Коган.

До нашої країни інтерес до історичного виконавства прийшов набагато пізніше. А у Львові першим таку роботу почав Григорій Іванович. Він і прищепив нам цю любов.

Розкажіть про особливості барокового виконання.

При виконанні музики бароко перед сучасним музикантом постає ряд проблем, у першу чергу – зі стилістичною точністю виконання музики. Багато інструментів тої доби вже вийшли з ужитку, такі як віола да гамба, лютня, бассетгорн, а інші оркестрові інструменти настільки еволюціонували за кількасот років, що тепер звучать зовсім інакше. Наприклад, звучання скрипки колись було значно м’якшим, завдяки жильним струнам, стрій був нижчий, смичок був інакший. У ті часи була інша техніка гри. Друга проблема для сучасного музиканта – це прочитання тексту.

Композитори бароко не надто прискіпливо ставилися до дрібних вказівок виконавцям, вони залишали певну свободу прочитання. Для того, щоб сьогодні зробити правильні висновки, треба мати знання про принципи звуковидобування, знати історію написання творів.

Ви грали на копіях барокових інструментів?

На жаль, ні. У нас із цим складніше, ніж на заході. Переважно, ми користуємося сучасними інструментами, але використовуємо найважливіші елементи барокового виконавства.

Орган – це все таки на 100% бароковий інструмент. Разом з органом сам Бог велів грати барокову музику. Орган за ці століття хоч і вдосконалився технічно, але звук який був у часи Баха, такий і залишився. Його називають «король інструментів», він настільки самодостатній, що може замінити собою цілий оркестр. Ну а про скрипку кажуть «королева оркестру». Це інструмент, який найбільш точно імітує людський голос. Скрипка може промовляти.

Розкажіть про свою скрипку.

Це вже як дружина і навіть більше. Вона не зрадить. Вона завжди з тобою. Я купив її років 20 тому у Польщі. Це скрипка австрійського майстра, якщо придивитися, усередині можна прочитати етикетку з написом «1812 рік». Тобто їй вже понад 200 років.

Про камерність, диригентів та гастролі

У 2020 році ви стали солістом Львівського органного залу. З командою Органного та з Collegium Management ви співпрацюєте давно, зокрема грали у Ukrainian Festival Orchestra.

Я брав участь у багатьох проектах Collegium`у, але це була епізодична співпраця. У 2019 році грав у серії концертів «Ukrainian Live. Повернення української класики», коли виконували невідомі твори українських композиторів у різних містах України. А в наступному році отримав пропозицію працювати як соліст в Органному залі. Дуже радий цьому, мені подобається цей колектив, подобаються люди, з якими я працюю.

Ви маєте величезний концертний досвід: виступаєте і як соліст, і як оркестрант, часто в якості запрошеного концертмейстера. Чим відрізняються ці ролі, і яка з них вам найближче?

Для мене найближчим є камерне музикування. Справа у тому, що десять останніх років, з 2010-го по 2020-й, я здебільшого працював як фрілансер. Наш «чудовий» коронавірус змусив осісти десь. Був період, коли я багато часу працював на круїзному лайнері. Ця робота дала можливість побачити світ. Буває так, що ти сідаєш на корабель в Австралії, і він пливе через Азію, Європу, Америку і повертається на те саме місце. За одне турне можна побачити 40-50 країн. Це надзвичайно цікаво. Як правило, ми працювали там як струнний квартет: дві скрипки, альт, віолончель. Я вважаю, що для струнних інструментів це оптимальний склад. Репертуар для струнного квартету є дуже широким.

  Родина Дмитра Монатіка поповнюється: дружина співака опублікувала у себе в Інстаграмі фото нового члена сім'ї

Ви виступали у більше, ніж 50 країнах світу. Розкажіть якісь цікаві моменти з гастролей, які найбільше запам’яталися.

Чомусь згадались гастролі в Італії, в чудовому містечку Атрі, розташованому на березі Адріатичного моря. Чудові краєвиди, море, гори – земний рай! Наш оркестр обслуговував майстер-клас для диригентів. Маестро був головний диригент паризької опери Доменіко Руіс. Його студентами були молоді диригенти з усього світу – всього близько 20 людей. Оркестр грав одну п’єсу 20 разів підряд, з кожним із студентів-диригентів. А після всіх за пульт ставав маестро. Ми відчували щось неймовірне. Це був такий магніт в руці! Він без жодного слова витягнути з нас звук, він вмів усе намалювати своїми руками.

Той самий твір починав звучати по-новому – оркестр той самий, інструменти, люди ті самі, але все звучить зовсім інакше, завдяки тому магнетизму. Він забороняв своїм учням висловлювати свої побажання словами: «У тебе є руки і паличка ти все можеш показати». Тоді ми зрозуміли, наскільки є складною, цікавою і відповідальною професія диригента, коли людина розуміє, для чого стоїть перед оркестром.

Про лікувальні властивості музики бароко

Як би ви залучили людей до класичної музики?

Просто відкритися їй. Хтось скаже: «А мені не подобається класика». Ти закрив свою душу. Якщо ж ти готовий впустити цю музику до себе, вона діє як ліки. У нашому неспокійному складному світі, сповненому різних стресів, шалених темпів, душа потребує спокою. Я його знаходжу у бароковій музиці.

Нещодавно прочитав одну статтю, не можу її не зацитувати «Безумовно, бароко для музики – це ще не її початок. Швидше ранок музики. Якщо перші промені пробилися у середньовіччі та ренесансі, то вісімнадцяте сторіччя принесло справжнє ранкове – свіже та яскраве світло.

День прийде потім – з Моцартом та віденською школою, Шопеном і романтизмом. Звечоріє з Дебюссі та імпресіонізмом. А поночіє вже з Шьонбергом та додекафонією. Насправді доба музики нескінченна, бо куди подіти Шнітке і прекрасну сучасну музику. Але ранок, ранок прийшов з бароко», – це зі статті Олега Яськіва «Моє Бароко».

Слідуючи цій логіці, скоро має бути новий «ранок музики».

Так, це цикл. Він нескінченний. Скільки будуть існувати люди, стільки вони будуть слухати музику бароко. Нікуди не дінеться класика, вона буде існувати завжди.

З чого починати слухати класику? Часто люди бояться зробити перший крок, думають: «це занадто складно, я не зрозумію, мені буде нудно».

Починати треба, мабуть, зі школи. Я десь чув, що в Кореї в післявоєнний час були проблеми зі злочинністю. І якось вони додумалися, щоб у школах масово вчити музиці, гри на інструментах, створювали аматорські оркестри. Через кілька років вони подолали злочинність.

Кажуть, що музика – це найкоротший шлях до Бога. Можливо, так і є. Бо людина, яка слухає Баха чи Моцарта, не піде грабувати та вбивати.

І ще я почав би, все таки, із самих музикантів. Класична музика має виконуватися на найвищому рівні. Це дуже важливо. Бо музика того заслуговує. В Америці є «велика п’ятірка» оркестрів – Чікаго, Бостон, Нью-Йорк, Філадельфія, Вашингтон. Це оркестри світового рівня виконання. Я би дуже хотів, щоб у нас ця музика виконувалася на найвищому рівні.

  Вітання з міжнародним днем щастя 2017

Для цього у музикантів має бути сильна мотивація. Не секрет, що музиканти за кордоном отримують зовсім інші гонорари, ніж в Україні. Вони не думають, як прогодувати себе.

Так, я вас розумію і підтримую в тому. Але ви знаєте, серед моїх колег є дуже багато фанатично відданих своїй справі людей, для яких важлива не так кількість грошей, які їм платять, як якісно зроблена їхня робота.

Я знаю точно, вони грають тому, що не не можуть не грати. Це не просто робота, це спосіб життя. Вони зроблять усе можливе і неможливе, щоб їхня робота мала найкращий результат. Мені дуже приємно з такими людьми працювати.

Про орган, музичну пам’ять та Карпати

У нас зараз багато подій відбувається в онлайні. Звичайно, це вимушений крок через карантин, але чи може, на вашу думку, онлайн концерт замінити живий?

Тоді можна просто увімкнути радіо чи платівку. Живе виконання нічим не замінити. Так само, як роботи ніколи не замінять музикантів. Можна замінити грузчика, прибиральника чи бухгалтера. Але музикант, поет, художник – це, в першу чергу, душа.

Дуже скоро, 20 лютого, ви гратимете у дуеті з органісткою Світланою Позднишевою музико бароко в Органному залі. Розкажіть, як скрипці з органом звучати на рівні? Скрипка має 4 струни, а орган – величезна махіна з тисячами труб. Як їм зігратися, щоб орган не забив стрипку?

Скрипка має зовсім інший тембр звуку. Саме завдяки дзвінкістю тембру вона і виділяється, вона бере не потужністю звуку, як орган, а яскравістю.

У програмі концерту 20 лютого, кожен твір – це хіт, вони всі невимовно красиві, кожен зачіпає за живе. Як ви складали цю програму?

Та програма сама складалася впродвж років, не раз щось попадається в YouTube послухав, і воно відклалося в пам’яті – «от класно було б колись знайти ноти і зіграти». А коли виникає нагода, то згадуєш: о Кореллі «Фолія», Віталі «Чакона».

Треба мати дуже гарну музичну пам’ять, щоб так легко орієнтуватися. Скільки вже вами переграно за ці роки.

У мене є друг бухгалтер, він пам’ятає все, що стосується цифр – номери телефонів, номери автомобілів, номери лічильників на воду і газ. У музикантів так само з нотами: один раз почув – і потім воно все життя в голові крутиться. Це божевілля.

Це дуже хороше божевілля! Розкажіть про якісь ваші зацікавлення поза музикою. Як любите проводити вільний час?

Люблю дуже Карпати. Мені дуже бракує того повітря, гір, атмосфери, яка є в наших Карпатах.

Влітку, коли концертний сезон був зупинений, я мав можливість провести більше як три місяці в Карпатах. Дякую коронавірусу, що подарував таку неймовірну можливість.

Ми з друзями знайшли хатку у дуже гарному місці, яке межувало з річкою. Це район Сколе, тут гори не дуже високі. Вода у ріці з джерел, що стікають з гір. Я привіз трохи тої води у Львів на аналіз. Лаборантки захоплювалися: «Звідки ви взяли цю воду? За структурою вона близька до ідеальної. Такої вже майже ніде не лишилося, бо водойми дуже забруднені».

Я шалено люблю наші гори, надзвичайно ціную кожну хвилину, проведену там. Дай Бог дожити до старості і купити будиночок в Карпатах, у місті нема чого робити, тут «суєта суєт».

Фото Ольги Дмитрів з проекту »Люди, які творять Органний» та Євгена Червоного

Залишити відповідь