Актуальні новини

«Відійти від літератури вбивць»

Знайти пам’ятник Леніну в Україні у 2022 році – завдання майже неможливе. Їх почали активно зносити на знак європейського вибору і відриву від радянського (та російського) минулого після Євромайдану. Відтак почалася поступова та обережна дерусифікація, зосереджена переважно на забороні в’їзду певних російських акторів чи співаків в Україну і блокуванні російських соцмереж та сайтів.

@media (max-width: 640px) { #mobileBrandingPlace1545381 { padding-bottom: 56.21%; z-index: 9; } .simple_marketplace_news_list #mobileBranding1545381{ margin: 0!important; } }

З початком повномасштабного вторгнення Росії темпи пришвидшилися: почали забороняти проросійські політичні партії, запустили процес перейменування вулиць та нарешті запровадили для росіян візовий режим. Звичайно, не обходиться без виправдовування певних «хороших рускіх», проте це зовсім інша історія. Тим часом дуже довго поза полем зору лишалася сфера освіти, у якій росіяни досі мають значний вплив.

Школярі з 5 по 11 клас досі щороку вчать тих чи інших представників «величної» російської літератури. Загалом у програмі зарубіжної літератури російським письменникам віддано найбільшу кількість годин для вивчення, відсоток творів росіян у програмі переважає частку представників всіх інших країн. І це – пряма загроза обороноздатності України, як і будь-яке інше культурне надбання агресора.

«Бойкот російської культури – частина оборони України. Російська культура є фундаментом мілітаристської імперської ідеології – це переконливо довів директор петербурзького “Ермітажу” Міхаіл Піотровській у жахливому за відвертістю інтерв’ю, яке він дав кілька днів тому. Одна з тез, що там прозвучала, зводиться до того, що будь-який культурний проект Росії, реалізований у зовнішньому світовому просторі, по суті є спецоперацією, такою ж цілеспрямованою, як військовий терор», – зауважує ZAXID.NET професорка кафедри історії світової музики НМАУ Олена Корчова в контексті боротьби за перейменування Національної музичної академії імені Петра Чайковського.

«Всі ми – мілітаристи й імперці… Нам, людям культури, зараз потрібно зрозуміти нашу роль у всьому, що відбувається. Причетна до історії людина, у першу чергу, має добре робити те, що робить. Наслідуючи принцип “коли говорять гармати, говорити повинні і музи”», – стверджує Міхаіл Піотровській.

Тож 13 червня робоча група при Міністерстві освіти та науки вирішила піти радикальним шляхом та виключити надбання всіх російських літераторів із програм зарубіжної літератури всіх класів. Пощастило лише Миколі Гоголю, якого пропонують перенести в курс української літератури. Щоб з вересня українські школярі більше не читали «мілітаристів та імперців», відповідне рішення ще має ухвалити МОН.

Чому Микола Гоголь отримав індульгенцію від літературознавців, чи були сумніви щодо інших російських письменників, а також чому досі МОН не затвердило нові програми з зарубіжної літератури, ZAXID.NET розповіла членкиня робочої групи, нардепка від «Голосу», секретарка комітету ВР з питань освіти, науки та інновацій Наталія Піпа.

Наталія Піпа (фото з Facebook)

***

Як взагалі запустився цей процес? Як формувалася робоча група, скільки часу і як вона працювала?

Мене особисто взятися за цю тему спонукало есе Оксани Забужко в міжнародному літературному журналі TLS «Нема у світі винних? Читання російської літератури після Бучанської різанини» (переклад українською був опублікований «Радіо Свобода» 25 квітня – прим. ред.). Ми обговорили це з командою, потім з МОН, і я попередила, що надішлю список творів на оновлення. На той момент при МОН вже створили офіційну робочу групу, до якої увійшли професіонали своєї справи – як практики, так і теоретики високого рівня. Перші пропозиції я надіслала на початку травня, а загалом процес тривав близько двох місяців.

  22 лютого — день Панкратія: історія, традиції та цікаві факти

Я була єдиною народною депутаткою в цій групі. Ми з командою та вчителями львівських шкіл склали перелік, що б пропонували і на що саме замінити. Наприклад, чому ми вчимо романтизм через Алєксандра Пушкіна, а не через Джорджа Байрона, творчість якого мала значно більший вплив на світ? Сам Пушкін говорив, що вчився у Байрона. Одна справа – вчити «У Лукомор’я дуб зеленый», а зовсім інша – поема «Полтава», у якій він описує українців так, як зараз Путін – здичавілими і без власної мови. Пушкін був шовіністом, який оспівувала російське самодержавство. То навіщо його вивчати?

Для мене найбільшим відкриттям був Фьодор Достоєвський. Я дуже цікавилася зарубіжною літературою в школі, проте не могла зрозуміти, навіщо Раскольнікову потрібно було взагалі вбивати ту бабусю. Що це за ідіотизм? Я думала, може, ще не достатньо доросла, щоб це зрозуміти, але прочитавши статтю Забужко та праці Мілана Кундери зрозуміла, у чому суть. В українському суспільстві взагалі не постає питання – бути вбивцею чи жертвою. Українське суспільство просто вибирає нормально жити. Достоєвський цей вибір робить, і це – вибір російського народу. Росіяни не уявляють, що може бути інакше: у їхньому баченні можна лише або поневолювати, або бути поневоленим. Але є ще безліч інших виборів, які цивілізований світ робить.

Усі ваші пропозиції врахували?

Майже. Одного твору Проспера Меріме не було в українському перекладі, тому його замінили. Коли ми розробляли пропозиції, то розуміли, що всі підручники не передрукують відразу, тому враховували, щоб усі пропоновані твори були в українському перекладі і доступні в інтернеті. Маю зауважити, ми думали, що треба буде відстоювати багато пунктів, але робоча група, навпаки, була часом радикальніша у своїх підходах.

Власне, цікавило також, чи були такі письменники, щодо яких були сумніви – виключати їх чи ні.

Була дискусія щодо Василя Бикова. Це білоруський письменник, який протистояв Лукашенкові, але все ж він радянський письменник і в розрізі світової літератури його творчість не є надзвичайним явищем, що потребує вивчення. Тому ми все ж вирішили виключити його з програми. Обговорювали, що робити з Миколою Гоголем, чи виключати Антона Чехова. Натомість щодо заміни Івана Крилова на Жана де Лафонтена дискусій не було, тим більше, що в українській літературі маємо чудові байки Леоніда Глібова.

Є зручний Telegram-бот «А Пушкин вам что сделал?», де можна ввести прізвище людини, стосовно яких є сумніви, чи вони заслуговують на пам’ятники, вулиці чи площі, названі на їхню честь в Україні, і отримати коротку інформацію про них. Коли читаєш твір, ти не завжди знаєш, яких поглядів дотримувався автор. Наприклад, «У Лукомор’я дуб зеленый» не має українських антитез, але в іншій частині творчості Пушкіна вони є. Коли читаєш «Майстра і Маргариту», ти можеш не знати, яким українофобом насправді був Міхаіл Булгаков. Для мене самої це стало відкриттям, адже багато людей його люблять, у Києві до його пам’ятника кладуть квіти.

  Президент Латвії привітав Україну з Днем вишиванки

Насправді багато творів російських письменників були в переліку на вибір учителя, і дуже багато вчителів самі їх вибирали. Зараз ми просто забрали цю опцію. Дискусії щодо певних письменників потрібно відкласти, поки Росія не капітулювала. А вже потім можна обговорювати, чи повертати, наприклад, Бориса Пастернака, чи ні.

Вчителі часто обирають для вивчення російських письменників, оскільки багато з них у минулому – вчителі російської літератури. Чи є вже якесь бачення, як вирішувати проблему кадрів?

Кадри – це завжди питання підготовки, зарплат і особистої мотивації. На жаль, є мало способів перевірити, чому вчить вчитель учня на уроці. Директори переважно знають такі речі, але трудовий кодекс захищає як хороших вчителів, так і поганих. Потрібні інші методи, наприклад, сертифікація вчителів, яку ми пропонували, але ще не затвердили. Проте якщо ти виключаєш щось із програми, а вчитель все одного цього навчає, тоді вже є до нього питання. Якщо ж ти цього не робиш, то даєш йому вибір, яким він користується. Мені дивно було читати у Facebook звинувачення від деяких вчителів у стилі: «Чим ви займаєтеся взагалі? Що за піар? Ми давно вже це з програми самі прибрали». Якщо прибрали – я вам дякую, але чи ви певні в тому, що це зробили всі інші вчителі?

Чому вирішили перенести Миколу Гоголя в українську літературу? Щодо нього все ще є неоднозначні думки.

Гоголь визнавав себе українцем, але писав російською. «Тарас Бульба» вже є в українській літературі, і ми вважаємо, що «Ревізор», «Мертві душі», «Вечори на хуторі біля Диканьки» можна теж перекинути в українську літературу і таким чином визнати, що він повністю український письменник, читати його в адаптованому перекладі, як ми вчимо, приміром, Григорія Сковороду. «Ревізор» і «Мертві душі» – це фактично критика Російської імперії, тому, думаю, його все-таки можна визнавати українським письменником.

Можливо, колись в українській літературі з’явиться розділ «Українські письменники, які писали російською», де вивчатимуть і Гоголя, і Володимира Короленка. Можливо, нарешті в українській літературі з’явиться Йозеф Рот як письменник з України, який писав іноземною. Є ще Александр Ґранах – відомий актор і письменник родом з Городенківського району Івано-Франківської області, який себе називав українським євреєм. Можливо, до цього дискурсу ми теж колись дійдемо, але спершу потрібно відійти від літератури вбивць до більш витонченої, всесвітньої.

Можливо, це визнання, позиціонування себе як українця чи українки і має бути маркером того, чи приймати спадок певного письменника як український? Бо в нас часто люблять згадувати, хто де народився, не звертаючи увагу на те, як себе людина потім ідентифікує. Булгаков народився в Києві, але це не завадило йому бути українофобом.

Може бути, це питання до дослідників. Але великий спадок російської літератури, яка прийшла до нас у зарубіжну, нам точно треба очистити. Бо як пояснити дитині, батька якої вбив російський солдат, щоб довести, що він – не «тварь дрожащая», що вона має вчити літературу вбивці її батька?

Багато залежить від дискурсу. Коли я вчилася, ще у 1998-2000 роках, мені російської літератури було забагато. І ми у Львові вчили її в українському перекладі. Але я розумію, чому частині російськомовних українців все ще важко перейти на українську і усвідомити важливість цього. Одна справа, коли тобі мама співає колискову українською, і зовсім інша – якщо російською. І тут важливо усвідомити, чому так відбувалося: що був Емський указ, Валуєвський циркуляр, Голодомор, що за радянських часів той, хто володів російською, отримував кращі посади – тобто це був спосіб знищення нас, українців. Тоді людина зробить вибір. І я за те, щоб не сваритися, а проводити правильну україномовну політику.

  Нова дружина Володимира Остапчука розповіла, чому в неї на весіллі було 3 сукні

Нещодавно в Миколаєві заборонили використання російської мови в школах з нового навчального року, водночас в Одесі заборонили викладати російську мову та літературу. Чому навчання російською і ці предмети взагалі досі були в програмі?

Російську мову і літературу як предмети могли ввести як факультативи, це не було заборонено. Як обов’язкових предметів їх у програмі вже давно нема. Щодо викладання російською мовою інша ситуація. Існує Європейська хартія регіональних мов або мов меншин, і ми маємо за зверненням представників нацменшин навчати їх їхньою мовою. Але в нас є зловживання: при вступі в садок та початкову школу у заяві є графа «інше», і якщо там ставили галочку – був російськомовний клас чи група. Якщо там не було активних батьків, які виступали проти, то нічого й не змінювалося. І тільки з 1 липня мовний омбудсмен зможе накладати штраф на вчителів, які не вчать державною мовою. Зараз ми працюємо над змінами до заяв на вступ до садочка та школи, щоб графа «інше», як мінімум, звучала «приналежність до нацменшини». І тоді ми побачимо, як багато людей зараз готові назвати себе росіянами.

Настільки ретельно, як ми, ніхто цієї Хартії не виконував, особливо щодо російської мови. У Росії немає жодної україномовної школи. У Канаді ти можеш вчитися українською лише в школі, яку ти сам собі організував, у Польщі донедавна українців теж навчали польською мовою і, можливо, були лише певні україномовні групи. Щоб це виправити, нам не потрібно змінювати навіть законодавство, бо в нас гарний мовний закон: треба змінювати його виконання.

Які подальші кроки, щоб пропозиції робочої групи запрацювали?

Їх має затвердити МОН, але є проблема – МОН не зовсім погоджується з цим рішенням, особливо міністр Сергій Шкарлет. Наприклад, він проти виключення Льва Толстого з програми, який і так вже 7 років є тільки в рекомендованій літературі, а також проти виключення Достоєвського та Пастернака. Можливо, Шкарлет їх просто любить, бо фахівцем із зарубіжної літератури він не є. Коли рішення затвердять – важко сказати, бо це вирішують не депутати, я не маю прямого впливу на процес. Це рішення робочої групи при МОН, і МОН мало б його прийняти без обговорень. Та коли міністр – малорос, це складно. Ми вже написали звернення, вивчаємо юридичні аспекти і будемо адвокувати ці зміни надалі, щоб вони лишилися в тих пропозиціях, які затвердила робоча група, щонайменше до кінця війни.

Матеріал створено за сприяння ГО «Львівський медіафорум» у межах проекту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів».

Залишити відповідь